Порожня могила

Тільки не просіть, щоб я докладно й точно розповідала про те, що трапилося далі. Цього я зробити не можу. Лише зауважу, що коли ти повертаєшся крізь портал до людського світу (а я це добре знаю, бо здійснювала такі переходи не раз), то завжди почуваєшся немічним, спантеличеним і приголомшеним. Тебе нудить, перед очима все пливе, ти глухнеш і сліпнеш від незвично яскравого світла й гучних звуків, твоє тіло ниє після тимчасового заціпеніння. І що довше ти перебував в Іншому Світі, то болючіші ці відчуття. Одне слово, після повернення ти не в тому стані, щоб усвідомлювати, що коїться довкола.

Я пам’ятаю, як мене відразу огорнула паніка — раптова, несподівана. А ще пригадую ніби окремі уривки: ось Локвуд тягне з містка непритомного Кіпса; ось підлогу заливає кров, і Локвуд стає біля Кіпса навколішки; ось Джордж тримає Кіпсову руку, ми всі схиляємось над ним, і хтось скидає з Квіла накидку; ось знову вибухає кров — багато, дуже багато крові; звідкілясь беруться білі простирадла, одне з них Голлі тримає в руках і щосили затискує ним рану. Увесь цей час Локвуд щось каже Кіпсові, жартуючи, всміхаючись, підбадьорюючи. Асам Кіпс лежить нерухомо. Його бліде обличчя обернене до стелі, а на волоссі виблискують крижинки, що тануть. Круг його очей помітні темні кола від окулярів.

— Люсі, Джордже, — каже Голлі. — Мені потрібні свіжі рушники й бинти. Пошукайте, вони повинні бути десь тут.

Я стою, тремтячи, і оглядаю кімнату. Довкола все чисто й навіть спокійно, якщо не зважати на туманний повітряний вихор, щільно оточений залізним колом. Найбільше це приміщення скидається на операційну — сліпуче світло, білі стіни, стерильна чистота. По стінах розвішані окуляри й кольчуги, на кожному вішаку номер та ім’я власника. Ще тут є візки, пластикові баки на сміття, з яких виглядають зібрані сріблясті накидки. В кутку до стіни притулені срібні ходулі, а на дверях — кілька табличок із застереженнями.

Коли ми з Джорджем завершили свої пошуки, в кімнаті вже не було так прибрано й чисто. Ми з ним вивернули вміст усіх шаф та шухляд. Джорджеві врешті пощастило знайти шафу з медичним обладнанням, і він потяг її через усю кімнату. Я тим часом пройшла до облицьованої кахлем ванної кімнати з душовими кабінками для співробітників, що поверталися з коротких, проте важких походів крізь портал. Рушників тут було багато; я набрала цілий оберемок, їх вистачило навіть на те, щоб покласти кілька штук Кіпсові під голову. Голлі поралась як могла, обробляючи й перев’язуючи Кіпсову рану. Вона досі не скинула своєї хутряної накидки, й на підлогу з неї натекла бурувата калюжка талого льоду. Я взяла рушник і заходилась витирати цю калюжку.

Нарешті Голлі закінчила роботу, зупинилась і згорнула скривавлені руки на колінах. Кіпсові очі досі були заплющені. Він не ворушився.

Локвуд облишив свою розмову з ним і втомлено похилив голову. Ми з Джорджем умостились на підлозі. Серед цілковитої тиші ми перезирнулись поверх непритомного Кіпса. На наших накидках танув лід. Очі в усіх були набряклі, червоні, обличчя аж палали від припливу крові до захололої шкіри. Інший Світ поволі відпускав нас, однак моє серце ще й досі зоставалось занімілим. Я подивилась на Кіпса, що лежав на підлозі, а тоді промовила:

— Це я винна... Я ж бачила, що його поранили. Я мала розуміти, що рана серйозна... але з нами стільки всього відбувалося. .. що я просто забула про це...

Ніхто нічого не відповів, тож я голосно схлипнула й заговорила далі:

— Він був такий хоробрий на Тому Боці. Такий дужий, повний життя... Навіть занадто дужий. Я тільки потім зрозуміла, що він помирає...

Кіпс несподівано розплющив одне око:

— Хто помирає? Я ще живий, хай йому дідько!

— Квіле! — перелякано відсахнулась я. Усі аж роти пороззявляли з несподіванки.

— Хто сказав, що я помираю? Ти бачила, скільки сил я доклав, щоб утекти з країни мерців? Не задля того, щоб відразу повернутись туди!

— Квіле! — моєму подиву та радості не було меж. Я нахилилась уперед і незграбно обняла Кіпса.

— Ой! Обережно! — вигукнув він. — Не забувай, що у мене дірка в боці! І не пхай мені в носа свої пера, в мене алергія на них! — цієї миті ми всі вже з’юрмилися біля Кіпса, водночас схвильовано розмовляючи між собою. Наш смуток хутко розтав, наче ті крижинки з наших накидок. — Тільки якщо зараз до мене полізе цілуватись Кабінс,— попередив Кіпс, — то я, їй-право, відразу повернусь на Той Бік! А тепер дайте мені хоч склянку води.

Воду негайно принесли. Кіпс навіть спробував підвестись, проте не зміг, бо його рана страшенно боліла. На білих пов’язках, накладених Голлі, почала виступати червона кривава пляма.

— Треба мерщій відвезти тебе до лікарні, Квіле, — Голлі скрушно хитнула головою. — Перебування на Тому Боці якимось чином зупинило кровотечу, але після повернення вона знову поновилась, так ніби тебе поранили п’ять хвилин тому. Не марнуймо часу! — вона підхопилась, кинула вбік свою хутряну накидку й запитала, згорнувши на грудях руки: — Який у нас план, Локвуде?

— Ні! Годі вже з нас його планів! — застогнав Кіпс. — Краще вбийте мене тут на місці!