Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Оскар Вайлд Портрет Доріана Грея Роман, п'еси

Передмова Оскар Вайлд в тіні та світлі парадоксів

Кажуть, що легше вже уявити людину із зайвою, чужою тінню (особливо представникам посттоталітарного світу, котрим ще впам’ятку вчорашня реальність: ступнеш крок, як уже чуєш два кроки за собою), аніж людину без тіні, яку вигадав німецький письменник Адальберт фон Шаміссо. Коли ж цей образ розкрити, то виявиться, що зовсім не важко уявити і друге. Бо тінь – не тільки щось зовнішнє і відтак ніби другорядне: це й символ істотного внутрішнього складника людини – тих морально-етичних, соціальних та естетичних елементів, без яких людська особистість втрачає цілісність і перетворюється на просто біологічну одиницю з від’ємним духовним значенням. Тож незмірна наша вдячність вселюдському мистецтву, що справіку безнастанно нагадує нам, як це важливо – жити не вичавкою душі, а повною мірою життя або смерті. Так, і смерті, бо це теж один з актів життя, і лише після скону можна остаточно сказати про людину, чого було варте її життя.

Ця одвічна проблема роздвоєння людської особистості знайшла своє втілення у кращих творах Оскальда Вайлда – і в трагедійному по суті романі «Портрет Доріана Ґрея», і в комедійних п’єсах «Віяло леді Віндермір» та «Як важливо бути поважним». Але щоб спромогтись писати про це, автор мусив значною мірою пережити в самому собі безоглядну тягу до краси й насолод аж до відкидання будь-яких етичних приписів, відіграти роль нестримного дотепника й блискучого іроніста в аристократичних салонах британської столиці (і поза нею також) і навіть пророче передбачити власну духовну кризу й розплату за свою спотворену душу.

«Бути природним – це тільки поза»[1] – любив повторювати Оскар Вайлд. Однак якщо кров і плоть суспільну просякло лицемірство, то зрозуміло, що якраз воно стало нормою, а щирість, природність мусять виглядати на дивацтво й позу. Сам Вайлд, хоч який чесний із собою, був неприродний (у житті), і в цьому полягала його поза. Зробити самого себе мистецьким витвором було вже в юнацьких мріях Оскара: в цій позі йому бачилася позірна «естетизація життя».

Народився він у Дубліні, Ірландія, 1854 року (декотрі англомовні джерела подають іншу дату – 1856 рік) в національно свідомій родині: мати його, поетеса й публіцистка, відверто закликала до боротьби за визволення батьківщини від британського панування, а батько, лікар-окуліст, був ще й дослідником ірландських етнографічних та архітектурних пам’яток. Хлопець змалку вирізнявся непересічною пам’яттю, любов’ю до книжок і замилуванням в гарних речах, що оточують побут людини. Навчався він у дублінському Трініті-коледжі та в Мадлен-коледжі престижного Оксфордського університету. Добре опанував латинську й грецьку мови, захопився античністю (завдяки ще двом юнацьким подорожам до Греції та Риму). В університеті Оскар перейнявся поглядами свого викладача і письменника та мислителя Джона Раскіна, що із запалом біблійного пророка обстоював правду й етичну чистоту мистецтва. Але невдовзі мистецька думка його зверне в інший бік, бо «як на нас, – скаже він, – закони мистецтва не збігаються із законами моралі».