Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Джек. У мене є армійські реєстри за останні сорок років. (Кидається до книжкової шафи й дістає звідти книжку за книжкою. Хутко розподіляє їх.) Осьо, докторе Чезюбл, міс Призм, – вам дві… Сесілі, Сесілі, армійський реєстр. Випишіть на ходу, що нам треба. Елджерноне, благаю – коли в тебе є ще хоч дрібка синівського почуття, переглянь оцю англійську історію, – може, натрапиш на батькове ім’я. Тітонько Оґесто, прошу вас, напружте свій мужеський розум, аби ми тут дістались до істини. Ґвендолен… але ні, вам не треба надміру збуджуватись. Полиште ці пошуки нам, не таким філософським натурам, як ви.

Ґвендолен (героїчно). Дайте мені шість томів з будь-якого періоду цього сторіччя чи й минулого. Мені байдуже, з якого саме часу.

Джек. Шляхетне дівча! Ось маєте цілий тузінь. Більше то вже переобтяжило б вас. (Приносить стос армійських реєстрів – і сам береться їх гортати, хапаючи книжки з рук у Ґвендолен, тільки-но вона заміряється заглянути в них.) Ні, краще я прогляну. Ні, дозвольте мені, моя мила. Голубко, я думаю, що швидше знайду. Дозвольте мені, моя люба.

Чезюбл. А до якої станції, містере Монкріф, ви наче збиралися вирушати?

Джек (від розгубленості не зразу спромагається на слово). Станція! Хто тут згадав якусь станцію? Я тільки хочу знайти ім’я свого батька.

Чезюбл. А от мені ви підсунули Бредшоу! (Заглядає в книжку.) 1869 року видання. Книжка вельми цікава з бібліофільського погляду, але зовсім не тичеться до проблеми хрестин осіб генеральського звання.

Сесілі. На жаль, дядечку Джеку, про генералів навіть натяку нема ось і в цій «Історії наших часів», хоч це досить солідне видання. І надруковане прямо з машинопису.

Міс Призм. А мені, містере Монкріф, ви дали два прейскуранти товарів якогось універсального магазину. В них ніде не згадується ніяких генералів – наче нема ні попиту на них, ні пропозиції.

Леді Брекнел. А цей трактат, – «Зелена гвоздика», як він називається – книжка начебто про плекання екзотичних квітів. Про генералів тут ані слова. Видно, що вона може цікавити хіба що хирляків та людей середнього класу.

Джек (не на жарт роздратований). Сили небесні! Та які дурниці ти там вичитуєш, Елджі? (Бере у нього з рук книжку.) «Армійський реєстр»? Але я не дуже певен, чи ти знаєш, що це таке – «Армійський реєстр». І ти розгорнув його не на тій сторінці. Та ось воно саме в очі лізе! Літера «М», генерали… Маркбі… А які бридкі прізвища!.. Мелам, Міґсбі, Мобс, Монкріф, Монкріф! Лейтенант у 1840-му, капітан, підполковник, полковник, генерал у 1860-му. Ім’я – Ернест Джон. (Звільна ставить книжку на місце й далі говорить цілком спокійно.) Я ж завжди казав вам, Ґвендолен, що мене звуть Ернестом, – хіба ні? Я таки Ернест насправді. Ернест, а то як же ще!

Леді Брекнел. Тепер і я пригадую, що генералове ім’я було Ернест. І я знала, що воно мені з певних причин не подобалося. Ходім, Ґвендолен. (Виходить.)

Ґвендолен. Ернесте! Мій рідний Ернесте! Я з самого початку відчувала, що ви й не можете мати іншого імені!

Джек. Ґвендолен, це ж такий жах – раптом дізнатись, що ти все життя говорив правду і тільки правду. То чи зможете ви простити мені цю провину?

Ґвендолен. Я можу. Бо я певна, що ви таки змінитесь.

Джек. Моя рідна!

Чезюбл (до міс Призм). Летиціє! (Обіймає її.)

Міс Призм (захоплено). Фредріку! Нарешті!

Елджернон. Сесілі! (Обіймає її.) Нарешті!

Джек. Ґвендолен! (Обіймає її.) Нарешті!

Несподівано повертається леді Брекнел.

Леді Брекнел. Я пропустила останній поїзд! (До Джека.) Мій небоже, ви, здається, виявляєте ознаки легковажності.

Джек. Навпаки, тітонько Оґесто, – я зараз уперше в житті зрозумів, як важливо бути поважним Ернестом!

Всі завмирають на сцені.

Завіса.