Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Джек вибігає в дуже збудженому стані.

Чезюбл. Що це все означає, леді Брекнел, – як ви гадаєте?

Леді Брекнел. Навіть не уявляю, докторе Чезюбл. Ледве чи треба вам говорити, що в родинах з вищого товариства не заведено допускати дивних збігів. В усякому разі, їх майже не беруть до уваги.

З верхнього поверху чутно такий грюкіт, немов там перекидають валізи. Всі підводять погляди вгору.

Сесілі. Дядечко Джек якось дивно знервований.

Чезюбл. У вашого опікуна занадто емоційна вдача.

Леді Брекнел. Ця гуркотнява дуже неприємна. Наче він там зчинив спірку з меблями. Я ненавиджу спірки з якого б то не було приводу. Вони завжди вульгарні й незрідка переконливі.

Чезюбл (дивлячись угору). О, стихло.

Гуркіт поновлюється.

Леді Брекнел. Я хотіла б, щоб він уже дійшов до якогось висновку.

Ґвендолен. Це тривожне чекання жахливе. Сподіваюсь, воно триватиме й далі.

Входить Джек з чорною шкіряною валізкою в руці і підбігає до міс Призм.

Джек. Це не та валізка, міс Призм? Пильно придивіться до неї, перше ніж казати щось. Від вашої відповіді залежить приречення більше ніж однієї людини.

Міс Призм (спокійно). Валізка, здається, моя. Справді бо – осьо подряпина, що з’явилась під час аварії омнібуса на Ґовер-стріт у щасливіші мої юні роки. А тут на підкладці – пляма від того, що розбилася пляшка з безалкогольним напоєм. Сталося це в Лімінґтоні. А ось на замку – мої ініціали. Я вже забула, чим була тоді збуджена, що замовила, аби їх тут вигравіювали. Валізка таки точно моя. Я неймовірно рада, що вона несподівано віднайшлася. Мені так її бракувало всі ці роки!

Джек (патетичним голосом). Тут, міс Призм, і дещо інше віднайшлося, не тільки ваша валізка. Тим немовлям, що лежало в ній, був я.

Міс Призм (вражено). Ви?

Джек (обіймаючи її). Так… мамо!

Міс Призм (вкрай обурено відсахуючись від нього). Містере Ворзінґ, я незаміжня!

Джек. Незаміжня! Я визнаю, що це серйозний удар. Але врешті-решт хто має право кинути каменем в людину, яка стільки вистраждала? І хіба каяттям не можна відпокутувати якийсь легковажний вчинок? Чому повинен існувати один закон для чоловіків, а інший – для жінок? Я прощаю вас, мамо. (Знову пробує її обійняти.)

Міс Призм (ще більш обурено). Містере Ворзінґ, це якесь непорозуміння. Я ніколи в житті на мала діла з материнством. Ваше припущення, якби воно прозвучало не перед таким великим гуртом людей, годилося б назвати нетактовним. (Показує на леді Брекнел.) А хто ви є насправді, вам може сказати ця леді. (Відходить у глибину сцени.)

Джек (після паузи). Леді Брекнел, я не хочу виглядати нав’язливим, але чи не пояснили б ви мені зі своєї ласки, хто я такий?

Леді Брекнел. Боюся, що та новина, яку я розкрию вам, не зовсім приємна для вас. Ви син моєї бідолашної сестри – місіс Монкріф і, отже, старший брат Елджернона.

Джек. Старший брат Елджернона! То я таки маю брата? Я так і знав, що маю брата! Я ж завжди казав, що в мене є брат! Сесілі, – як ти могла сумніватись у тому, що в мене є брат? (Хапає обіруч Елджернона.) Докторе Чезюбл, – мій брат-невдаха. Міс Призм, – мій брат-невдаха. Ґвендолен, – мій брат-невдаха. Елджі, мій юний поганцю, відтепер ти мусиш ставитись до мене з більшою повагою. Ти ніколи в житті не сприймав мене як брата.

Елджернон. Що ж, донині так і було, братчику, – визнаю. Я, правда, намагався, дарма що не мав у цьому досвіду. (Вони тиснуть один одному руку.)

Ґвендолен (до Джека). Голубе мій!

Джек. Голубко моя!

Леді Брекнел. Оскільки обставини склалися так дивно й непередбачливо, ви можете поцілувати свою тітоньку Оґесту.

Джек (не зрушаючи з місця). Я просто ошелешений від щастя. (Цілує Ґвендолен.) Я майже не тямлю, кого я цілую!

Елджернон користається з нагоди і цілує Сесілі.

Ґвендолен. Сподіваюся, це я востаннє чую від вас таке зауваження.

Джек. Таки востаннє, голубко.

Міс Призм (делікатно кахикнувши, виступає наперед). Містере Ворзінґ… тобто містере Монкріф, як тепер належить до вас звертатись… Після подій у ці останні хвилини я відчуваю, що мушу відмовитись від тих обов’язків, які виконувала в цьому домі. Я щиро прошу пробачення за всі ті невигоди, що їх вам завдала, ненароком вмістивши вас у ту валізку.

Джек. Та не згадуйте про це, дорога міс Призм. Не згадуйте зовсім. Я впевнений, що дуже приємно провів час у цій симпатичній валізці, незважаючи на ті ушкодження, яких зазнав, коли ото перекинувся омнібус у щасливіші ваші дні. А щоб покинути нас, то про таке навіть і не думайте!