Портрет Доріана Ґрея (збірник)

– Але це так.

– А з ким?

– З якоюсь там акторкою.

– Не можу повірити. Доріан такий розважливий!

– Доріан досить розумний, щоб робити вряди-годи дурниці, любий Безіле.

– Навряд чи одруження така дурниця, яку можна робити «вряди-годи», Гаррі!

– Так, для Англії, але не для Америки, – мляво заперечив лорд Генрі. – А втім, я не сказав, що він одружився. Я сказав, що він взяв заручини. А це зовсім інша річ. Я, приміром, добре пам’ятаю, як одружувався, зате про заручини анінайменших згадок у мене не лишилось. Мені здається, що я ніколи й не заручувався.

– Але ж тільки подумай про Доріанове походження, становище, багатство! Це справжнє безглуздя – брати такий нерівний шлюб!

– Коли ти хочеш, щоб він одружився з цією дівчиною, то ось так йому й скажи. Тоді він неодмінно візьме з нею шлюб. Найбільші дурощі люди завжди чинять з найшляхетніших мотивів.

– Але ця дівчина бодай порядна? Шкода було б, якби Доріан зв’язав своє життя з якоюсь нечупахою, що покалічила б йому душу й скаламутила розум.

– О, вона більш ніж порядна, вона прекрасна, – пробурмотів лорд Генрі, попиваючи з келиха вермут із помаранчевою настоянкою. – Доріан каже, що вона красуня, а він у таких справах не часто хибить. Твій портрет навчив його розумітись на людській вроді! Так, і цей чудодійний вплив належиться твоєму творові. Ну, та ми й самі побачимо її сьогодні ввечері, коли тільки цей хлопчина не забув про нашу умову.

– Ти все це без жарту, Гаррі?

– Авжеж без жарту, Безіле. Я чув би себе нещасним, якби мені довелося коли-небудь бути серйознішим, ніж зараз.

– І ти погоджуєшся на це, Гаррі? – спитав художник, збуджено ходячи туди-сюди по кімнаті й кусаючи губи. – Та ні, де ж ти можеш таке схвалювати! Це справжнє безглуздя!

– Я ніколи нічого не схвалюю і не осуджую – це було б абсурдне ставлення до життя. Ми ж не для того на світі, аби хизуватися своїми моральними упередженнями. Я ніколи не звертаю жодної уваги на те, що кажуть посередності, і ніколи не втручаюсь у вчинки тих, ким захоплююсь. Якщо чиясь особистість чарує мене, то хай хоч би чим вона себе виявляє, я буду в захваті від неї. Доріан Ґрей закохався в прекрасну дівчину, що грає Джульєтту, і збирається одружитися з нею. То чом би й ні? Навіть якби він брав за себе Месаліну,[53] і то б він не став менш цікавим. Ти знаєш, я не поборник одруження. Головна вада шлюбу – що він позбавляє людину себелюбства. А несебелюбні люди – безбарвні, їм бракує індивідуальності. Правда, є натури, що їх подружнє життя робить складнішими. Вони зберігають своє «я» і додають до нього ще багато інших «я». Така людина тоді живе більше, ніж одним життям, – вона стає вище зорганізована, в чому, як на мене, і полягає сенс людського існування. Окрім того, будь-який досвід – цінний, а що б не говорили проти шлюбу, це все-таки досвід. Мені здається, Доріан одружиться з цією дівчиною, яких півроку нестямно кохатиме її, а потім раптом захопиться кимось іншим. З нього буде чудовий об’єкт вивчення.

– Ти все це несерйозно кажеш, адже так, Гаррі? Ти ж і сам розумієш – якби життя Доріанове було розбите, тебе б це більш, ніж кого, боліло! Насправді ти кращий, ніж удаєш.

Лорд Генрі засміявся.

– Ми всі так охоче віримо в інших, тому що боїмося за самих себе. Основа оптимізму – голий страх. Ми здаємось собі великодушними, коли покладаємо в ближньому чесноти, корисні для нас. Похваляємо банкіра, сподіваючись підвищити свій кредит у банку, і наділяємо шляхетними рисами навіть розбійника – в надії, що він пожалує наші кишені… Ні, Безіле, усе, що я сказав, я казав серйозно. А оптимізму я й за ламаний гріш не маю! Що ж до розбитого життя, то розбитим є якраз те життя, ріст якого затримано. Поліпшувати людську природу – означає просто псувати її. А коли йдеться про шлюб Доріанів – то це, певна річ, було б глупство. Бо ж є інші, цікавіші форми зв’язку між чоловіком та жінкою. Я, безперечно, за них – вони приваблюють своєю модністю… Але ось і сам Доріан! Він тобі розповість більше, ніж я.

– Гаррі, Безіле, дорогі мої, ви повинні поздоровити мене! – мовив юнак, скидаючи вечірнього плаща, підбитого атласом, і тиснучи руки друзям. – Ніколи я ще не був такий щасливий! Звичайно, це випало несподівано, як взагалі буває з чарівним у житті. Хоча мені здається, що саме цього я завжди й прагнув.

Він аж пашів від збудження й радості і виглядав навдивовижу прегарним.

– Бажаю вам щастя на ціле ваше життя, Доріане! – сказав Голворд. – Але чому ви не сповістили мене про свої заручини? Я не можу вам дарувати цього. Гаррі ви ж повідомили.

– А я не можу дарувати вам спізнення на обід, – усміхнене докинув лорд Генрі, кладучи руку юнакові на плече. – Сідаймо краще до столу та погляньмо, що тут новий шеф-кухар утяв. Тоді ви нам і розповісте все, як годиться.