Читаем Портрет Доріана Ґрея (збірник) полностью

– А, він мені подобається, – мовив лорд Генрі. – Багато хто не терпить його, але я гадаю, що це безпідставно. І коли часом він вичепуриться не в міру, то цю ваду покриває його надзвичайна освіченість. Він людина цілком сучасна.

– Проте я не певний, чи він таки приїде. Може, йому доведеться поїхати з батьком у Монте-Карло.[173]

– Ото ще ця рідня – сама лише прикрість від неї! Та все ж спробуйте умовити його приїхати. До речі, Доріане, вчора ви дуже рано пішли. Ще й одинадцятої не було. Що ви пізніше робили? Подались одразу додому?

Доріан блиснув поглядом на свого друга і спохмурнів.

– Ні, Гаррі, – перегодом озвався він, – додому я повернувся майже о третій ночі.

– Ви були в клубі?

– Так… – відповів він. Потім прикусив губу. – Чи ні, я той… У клубі я не був… Просто блукав… Я вже й не пам’ятаю, де ходив… Який-бо ви прискіпливий, Гаррі. Конче вам треба знати, що людина робила! А я завжди намагаюся забути, що я робив… Додому я прийшов о пів на третю, коли вже хочете точніше знати. Я забув дома ключа і мусив будити лакея, щоб відімкнув двері. Отож, якщо вам треба підтвердження, поспитайте в нього.

Лорд Генрі знизав плечима.

– Та що ви, любий, навіщо це мені! Ходімо краще у вітальню… Ні, ні, дякую, містере Чепмен, я не п’ю шеррі… З вами щось сталося, Доріане. Скажіть мені – що? Ви сьогодні на себе не схожі.

– Не зважайте на це, Гаррі. Я сьогодні якийсь дразливий – просто не в гуморі… Ні, до вітальні я не піду. Перепросіть за мене леді Нарборо, бо я, мабуть, поїду додому. Так, поїду… А завтра чи післязавтра завітаю до вас.

– Гаразд, Доріане. Сподіваюся завтра вас на чай. Герцогиня також буде.

– Добре, – сказав Доріан уже на відході. Повертаючись додому, він відчував, що той жах, приборканий нібито, оживає в ньому знову. Лорд Генрі просто так собі запитав – а він уже збентежився, хоча тепер самовладання йому потрібне, як ніколи. Треба було знищити речі, що свідчать проти нього. Він аж здригнувся, згадавши про них: адже навіть доторкнутися тих речей – і то моторошно!

Однак з ними треба було таки покінчити, він добре це розумів. Тим-то, замкнувшись у себе в бібліотеці, Доріан відчинив криївку в стіні і дістав звідти Голвордове пальто й валізку. В каміні вже палахкотів яскравий вогонь. Доріан підкинув туди ще поліняку. Сморід від паленої матерії та горілої шкіри був нестерпний. Минуло добрих три чверті години, доки все скінчилося. Доріана вже почало нудити, у голові паморочилося, аж він мусив запалити кілька курильних свічок на дірчастій мідяній жарівні і скропити руки й чоло холодним ароматичним оцтом.

Раптом Доріан нервово сіпнувся. Очі його здивна якось заіскрилися, і він збуджено прикусив нижню губу. Між вікнами стояла велика флорентійська шафа з ебенового дерева, інкрустована слоновою костю і ляпіс-лазур’ю. Доріан прикипів до неї поглядом, наче й заворожений, і настрашений – наче в шафі тій було щось жадане і водночас майже ненавидне. Дихання стало частішим, немов несамовита хіть душила його. Запалив цигарку і жбурнув її. Повіки йому впали, і довгі пухнасті вії сливе торкалися щік. А погляд усе був прикутий до шафи. Нарешті він підвівся з канапи і, відімкнувши шафу, натис на приховану пружину. Повільно висунулась трикутна шухлядка. Доріанові пальці інстинктивно потяглися до неї і щось вийняли звідти. То була маленька китайська скринечка дуже тонкої роботи, вся лакована чорним із золотом, з хвилястим візерунком на стінках та ще з шовковими мотузочками в бусинах і з металевими китичками на кінцях. Доріан розкрив її. В ній лежала зелена вощиста паста з напрочуд густим і давучим запахом.

Якусь хвилину він нерішуче стояв, з дивно застиглою усмішкою на обличчі. Все ще пойнятий дрожем, дарма що в кімнаті було дуже тепло, він потягнувся і глянув на годинника. За двадцять дванадцята. Він поклав скринечку назад, замкнув дверцята шафи і пішов до спальні.

Саме як бронзовий бій годинника в темряві ознаймив північ, Доріан Ґрей, перебравшись у простий одяг і закутавши шарфом шию, покрадьки виходив із дому. На Бонд-стріті він знайшов кеб з добрим конем. Махнувши кучерові, Доріан упівголоса сказав йому адресу. Той крутнув головою.

– Це мені задалеко… – пробурмотів він.

– Ось маєте соверен,[174] – мовив Доріан. – І ще один одержите, як поїдете швидко.

– Гаразд, сер, – відповів кебмен. – За годину будете там.

Сховавши гроші, кучер завернув коня і погнав у бік Темзи.

Розділ XVI

Почав накрапати холодний дощ, і тьмаві вуличні ліхтарі з мертвотною понурістю прозирали крізь мжичку. Шинки саме зачинялись, а постаті чоловіків та жінок попід дверима були ледь видні поночі. З одних барів доносився дикий регіт, в інших галасували й лаялися п’яниці.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля

БВЛ — Серия 3. Книга 10(137). "Прощание" (1940) (перевод И. А. Горкиной и И. А. Горкина) — роман о корнях и истоках гитлеровского фашизма. Это роман большой реалистической силы. Необыкновенная тщательность изображения деталей быта и нравов, точность воплощения социальных характеров, блестящие зарисовки среды и обстановки, тонкие психологические характеристики — все это свидетельства реалистического мастерства писателя. "Трижды содрогнувшаяся земля" (перевод Г. Я. Снимщиковой) — небольшие рассказы о виденном, пережитом и наблюденном, о продуманном и прочувствованном, о пропущенном через "фильтры" ума и сердца.Стихотворения в переводе Е. Николаевской, В. Микушевича, А. Голембы, Л. Гинзбурга, Ю. Корнеева, В. Левика, С. Северцева, В. Инбер и др.Редакция стихотворных переводов Л. Гинзбурга.Вступительная статья и составление А. Дымшица.Примечания Г. Егоровой.Иллюстрации М. Туровского.

Иоганнес Роберт Бехер

Драматургия / Драматургия / Поэзия / Проза / Классическая проза