Читаем Порушник праху полностью

— Цікаво, чи захопив Гемптон із собою лопату. Це все, що стане йому в пригоді.

— Йому там позичать лопату.

— Так… якщо лишиться, щó ховати. У них бензин є навіть на Четвертій дільниці.

— Я думав, старий Скіпворт про це подбає.

— Атож. А це Четверта дільниця. Вони робитимуть те, що їм Скіпворт загадає, доки той чорномазий у нього. Але він хоче передати його Гемптону. Отоді все й станеться. Сподіваюся, Гемптон й надалі буде шерифом округу Йокнапатофа, але тут він — просто ще один із Четвертої дільниці.

— Ні. Сьогодні вони нічого не робитимуть. Сьогодні по обіді вони поховають Вінсона, а палити чорномазого просто на похороні — це неповага до небіжчика.

— Це так. То, мабуть, сьогодні буде, увечері.

— Це в неділю ввечері?

— А це що, Ґаврі винен? Лукасу варто було раніше над цим помізкувати, а він обрав саме суботу, аби вбити Вінсона.

— Про це не знаю. Сподіваюся, у Гемптона непросто буде забрати арештанта.

— Чорномазого душогуба? Та хто в наших краях або й у державі бодай пучкою кивне, аби помагати йому боронити чорномазого, який стріляє білому в спину?

— Або будь-де на Півдні.

— Так. Або будь-де на Півдні.

Він усе це раніше чув; чи не прогулятися йому ще раз? От тільки його дядько, може, нагодиться приїхати до міста — забрати пошту опівдні у відділенні, і якщо дядько його не помітить, то справді може сказати його матері, що не знає, де він був, — і, певна річ, йому передусім згадався порожній офіс, але якщо він піде саме туди, то й дядько там буде. Аж тут він знову згадав, що забув дати корму Здорованю ще й сьогодні вранці, але вже запізно, та й до того ж усе одно можна прихопити фураж із собою — а відсипаючи корм, він точно знав, як чинитиме: шериф виїхав з міста близько дев’ятої; будинок констебля — за п’ятнадцять миль по бруківці, не дуже добрій дорозі, але шериф неодмінно має туди поїхати і повернутися з Лукасом до полудня, навіть якщо зупиниться десь, аби нагадати про себе кільком виборцям, — а задовго до того він повернеться додому, осідлає Здорованя, приторочить мішок з кормом до сідла та поїде прямо у протилежний бік від Фрейзерового магазину та гнатиме коня, нікуди не ухиляючись, навпростець, дванадцять годин поспіль, і буде вдома близько півночі, нагодує Здорованя й дасть йому відпочити до світанку або навіть довше, якщо він справді так і поїде, — а потім зробить дванадцять годин назад, отже, разом — вісімнадцять, або, мабуть, навіть двадцять чотири, або навіть тридцять шість, але принаймні все закінчить, усе виконає, і не буде більше люті і обурення під час лежання в постелі, намагань примусити себе заснути, рахуючи овець. Він повернув за ріг та пішов протилежним боком вулиці, а далі опинився під навісом у зачиненій кузні, — важкі подвійні дерев’яні двері не замкнені на засув або клямку, але замковий ланцюг пропущений і звисає крізь діри так, що ланцюгові сплетення утворювали майже альков; там ніхто не помітить його з жодних кутків вулиці, згори чи знизу, ні, навіть ті, що минають кузню (але не мати, бо сьогодні вона все одно нікуди не вийде), хіба навмисно стануть подивитися. Задзвонили дзвони низькими, повільними, різноголосими переливами, руладами, строфами та антистрофами, від дзвіниці до дзвіниці, звідки з шумом злетіла голубина зграя, у місті, де на вулиці та на Майдані раптом виник одноманітний, поважний потік чоловіків у строгих темних костюмах і жінок у шовках та з парасольками, і дівчат, і юнаків, які йшли парами, розмірено та поважно, у такт ніжному дзвону. Ні, Майдан і вулиця знову порожні, хоча дзвони ще якийсь час дзвонять, небожителі, безземельні мешканці безпокривного повітря, надто високо, нечутливі до тих, хто повзе по землі; і поступово змовкають удари, стихають від підземного здригання оргáнів та невпинного, шаленого, монотонного голубиного туркання; зграя знову повсідалася. Два роки тому дядько сказав йому, що у лайці немає нічого поганого; навпаки, це не лише корисно, але й нічим не замінне і цінне тільки тому, що запас лайки — обмежений, і якщо витратити все на ніщо, просто аби випробувати, то можна збанкрутувати; отже, він сказав собі: «Якого чорта я тут вештаюся?» — і одразу надав собі ясну як день відповідь: не для того, щоб побачити Лукаса, бо вже бачив Лукаса, але для того, аби Лукас міг знову його побачити, якщо забажає, і хай погляне на нього не просто з краю невідступної смерті, але й в апофеозі бензинового ревучого вогнища. Тому що він був вільний. Лукас уже не був його турботою, він уже не був Лукасовим янголом-охоронцем чи сторожем, бо Лукас сам позбувся його та звільнив.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Купец
Купец

Можно выйти живым из ада.Можно даже увести с собою любимого человека.Но ад всегда следует за тобою по пятам.Попав в поле зрения спецслужб, человек уже не принадлежит себе. Никто не обязан учитывать его желания и считаться с его запросами. Чтобы обеспечить покой своей жены и еще не родившегося сына, Беглец соглашается вернуться в «Зону-31». На этот раз – уже не в роли Бродяги, ему поставлена задача, которую невозможно выполнить в одиночку. В команду Петра входят серьёзные специалисты, но на переднем крае предстоит выступать именно ему. Он должен предстать перед всеми в новом обличье – торговца.Но когда интересы могущественных транснациональных корпораций вступают в противоречие с интересами отдельного государства, в ход могут быть пущены любые, даже самые крайние средства…

Александр Сергеевич Конторович , Евгений Артёмович Алексеев , Руслан Викторович Мельников , Франц Кафка

Фантастика / Классическая проза / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Попаданцы / Фэнтези
Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза