Читаем Порушник праху полностью

— Ви, юначе, — сказав Лукас, — передайте вашому дядьку, що я хочу його побачити, — а потім знову розвернувся та попрямував далі за шерифом, іще трохи напружено та дерев’яно, у замащеному чорному костюмі, у гордовито зсунутому капелюсі, вицвілому на сонці, а хтось у натовпі сказав:

— До дідька адвоката. Йому й гробаря не треба буде, як родина Ґаврі розквитається з ним уночі!

Шериф уже сам зупинився, дивлячись на юрбу, і було чутно його м’який, холодний, безбарвний, безсердечний голос:

— Я вже раз сказав вам, люди, аби ви забиралися звідси. Більше не повторюватиму.

Три

Отже, якби він пішов прямо додому з перукарні, то ще вранці осідлав би Здорованя, коли вперше про це подумав, і тоді за десять годин можна подолати, либонь, зо п’ятдесят миль.

Тепер подзвону не було. Люди зараз на вулиці більше нагадували не формальне зборище, а тихе вечірнє молитовне зібрання у вузькому колі, поважно виступаючи в затінку, у сутіні під ліхтарями; отже, день суботній шанують, і він з дядьком будь-коли просто оминули б цих перехожих, упізнавши їх ще за багато ярдів попереду, минувши, не згадуючи при зустрічі або й навіть не зупиняючись поміркувати над тим, коли або як, або чому вчинили так, а не інакше, — упізнавши не за силуетом і навіть не за голосом. Усе, що треба — це присутність, можливо, аура, а можливо, усього-на-всього зіставлення: ось ця жива істота, об’єкт на даний момент цього дня, і все, що вам треба, аби впізнати людей навколо, — це зійти з тротуару на травичку біля хідника, пропускаючи їх, а на ходу він (його дядько) звернувся би до них, може, окликнув, кинув би фразу чи речення, і знову повернувся б на бетон тротуару.

Але сьогодні вулиця була безлюдна. Самі будинки здавалися зіщуленими, нашорошеними і напруженими, ніби їхні мешканці — хто цього лагідного травневого вечора (ті, хто не пішли до церкви), напевно, сидять у пітьмі на терасах, уже повечерявши, у кріслах-гойдалках, або люляючись на гойдалках-лавках, тихо розмовляючи між собою або, можливо, перемовляються з одної галереї до сусідської, коли житла стоять достатньо близько. Але сьогодні вони зустріли тільки одного, та й то він не йшов, а стояв біля воріт будинку, невеличкого, подібного до акуратного ящика з-під взуття, побудованого торік між двома іншими будинками, притуленими настільки близько, що можна було розчути, як у вбиральнях спускають воду (дядько пояснив, що коли ти народився, виріс і прожив усе життя там, де не чутно нічогісінько, окрім пугача поночі та півнів на світанку, хіба що у сиру погоду, коли твій найближчий сусід рубає дрова, тобі сподобається жити там, де можна почути людський дух обабіч, коли сусіди спускають воду або відкорковують бляшанку з лососем чи супом), сам темніший, аніж тінь і, звісно, непорушніший, — їхній земляк, який рік тому переїхав до міста і зараз був власником обшарпаної продуктової крамниці десь у вузькому провулку, і покупці в того були переважно негри — того чоловіка вони спочатку й не помітили, доки майже з ним не зіткнулися, — хоча він уже їх упізнав, чи бодай дядька точно, — ще здалеку, і вже чекав на них, уже звертаючись до дядька, не встигли обоє з ним порівнятися:

— Трохи ви зарано, еге ж, пане адвокате? Бо люду з Четвертої дільниці треба молока надоїти, а потім дрова порубати, аби сніданок на завтра приготувати, доки не повечеряють та не втраплять до міста.

— Може, вони вирішили недільного вечора залишитися вдома, — люб’язно відповів дядько, минаючи перехожого: потому той чоловік майже дослівно повторив те, що цього ранку лунало в перукарні (і він згадав дядькову фразу, мовлену колись, про те, як насправді людині мало треба слів, щоб затишно й навіть успішно весь свій вік почуватися, і не лише окремим людям, але й такому людському типу й расі: кілька простих кліше висловлюють кілька простих пристрастей, потреб і жадань):

— Та не переймайтеся. То не їхня провина, що неділя. Цьому сучому сину треба було спершу подумати, перш ніж убивати білого у суботу ввечері. — Потім він гукнув до них, підвищивши голос, коли вони пішли далі: — Моїй жінці цього вечора недобре, а ще я не хочу просто там стояти й витріщатися посеред тюремного подвір’я. Але крикніть, якщо там помочі треба буде.

— Думаю, вони вже знають, що можуть на вас розраховувати, містере Ліллі, — відповів дядько. Вони пішли далі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Купец
Купец

Можно выйти живым из ада.Можно даже увести с собою любимого человека.Но ад всегда следует за тобою по пятам.Попав в поле зрения спецслужб, человек уже не принадлежит себе. Никто не обязан учитывать его желания и считаться с его запросами. Чтобы обеспечить покой своей жены и еще не родившегося сына, Беглец соглашается вернуться в «Зону-31». На этот раз – уже не в роли Бродяги, ему поставлена задача, которую невозможно выполнить в одиночку. В команду Петра входят серьёзные специалисты, но на переднем крае предстоит выступать именно ему. Он должен предстать перед всеми в новом обличье – торговца.Но когда интересы могущественных транснациональных корпораций вступают в противоречие с интересами отдельного государства, в ход могут быть пущены любые, даже самые крайние средства…

Александр Сергеевич Конторович , Евгений Артёмович Алексеев , Руслан Викторович Мельников , Франц Кафка

Фантастика / Классическая проза / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Попаданцы / Фэнтези
Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза