Читаем ПОСОЛ УРУС-ШАЙТАНА полностью

Чомусь зовсім зник страх. Ніби йшлося не про його життя. Тіло здавалося чужим, дерев'яним. Тільки знову в мозок ударила, як молот, думка: «А поїздка в Туреччину? Що скаже Сірко? Адже він ніколи не дізнається, що зі мною сталося… А мати? Бідолашна моя!»

Та Чорнобай не вдарив. Потримавши кинджал у руці, ковзнув поглядом по чагарниках і крикнув пахолкам:

– Хлопці, миттю обчухрайте рівненький грабок і добре загостріть – посадимо це паддо на палю! Та швидше! Пахолки вихопили шаблі й побігли до лісу. В цю мить з узвозу долинув різкий свист. Потім удруге. Хтось, видно, подавав сигнал тривоги.

– Назад! – гукнув Чорнобай, і пахолки прибігли до нього. – Садовіть його на коня! Візьмемо з собою. Зараз не час. Але клянусь пеклом, він у мене сьогодні помучиться на палі!

Сопучи і лаючись, пахолки враз підхопили Арсена, кинули на коня, арканом зв'язали ноги, міцно прикрутили до сідла. Потім те ж саме зробили з дівчатами.

До них під'їхав верхівець.

– Що там? – тихо спитав Чорнобай.

– Хтось їде узвозом нагору.

– Ет, чорт! Заткніть йому рота, щоб часом не підняв репету! Звенигорі всунули в рота шорсткий смердючий кляп. Дихати стало важко. Від удару пістолем гуло в голові.

– Ну, гайдаї- Чорнобай скочив на коня. – Митрофане, бережи мені його, як власні очі. В разі небезпеки – ножа під ребро. Щоб і не кавкнув!

Загін риссю виїхав на лісову доріжку, що петляла поміж голими деревами. Ніхто не говорив, тільки глухо тупотіли копита.

Незабаром почався степ. Густі сутінки оповивали землю. Місяць ще не сходив, і холодне зимове небо сірим ковпаком опускалося з високості.

У Арсена задерев'яніли зв'язані ноги й руки. Смердюча ганчірка не давала дихати. Вій намагався її виштовхнути з рота язиком чи хоча б ослабити, але тільки наковтався шерсті.

Дорозі, здавалося, не буде кінця. Лиш десь опівночі зупинилися в рідкому чагарнику. Чорнобай зник у темряві. Незабаром повернувся в супроводі вершника, в якому не важко було впізнати татарина.

– Їдьте за нами, – наказав Чорнобай пахолкам, а сам з татарином поїхав попереду.

Вони спустилися в глибоку балку, де горіло багаття. На березі паслися стриножені коні. Під горбом сиділи і лежали на холодній засніженій землі люди. Це був ясир – захоплені в полон чоловіки, жінки, підлітки. Біля них з шаблями наголо ходили дозорці.

Побачивши прибулих, від багаття підвівся кремезний віспуватий татарин. Радісно оскірнувся. Чорнобай поручкався з ним і теж усміхнувся по-приятельськи.

– Алі, дивися товар, бо в мене обмаль часу!

З цими словами він наказав пахолкам зняти з коней дівчат. Ніжні, бліді від страху та переживань, вони злякано дивилися на татарина, який прицмокував язиком і розплився в радісній усмішці.

– Ай-вай! Якші! Туже топре! – плутав він татарські й українські слова. – Якші ханумі Ага знає толк. Я радий, що недаремно зробив цей небезпечний похід. Буде з чим з'явитися в Кафу.

Він підійшов до дівчат, брудними пальцями піднімав їхні білі підборіддя і, цмокаючи язиком, заглядав у очі. Нещасні німіли від страху, здригалися від огиди, та Алі не звертав на те ніякої уваги. Його просмерділі кінським потом і баранячим лоєм руки швидко обмацали тугі дівочі груди, руки, стегна.

– Ай-вай, якші ханум, – задоволене повторював він. – Спасибі, мій торогий труже, спасибі, ага Петро!

– Товар для ханського гарему, – сказав Чорнобай. – Плати гроші, Алі!

Подзьобане віспою обличчя татарина враз стало суворе, непроникне. Очі звузилися.

– Скільки?

– Півтори тисячі цехінів!

Алі ковтнув слину, ніби вдавився. Вирячив очі.

– Ай-вай. Ти збожеволів, труже!.. П'ятсот! Чорнобай заперечливо похитав головою.

– Шістсот! – Алі облизав язиком пошерхлі на морозі губи.

– Ти виручиш три тисячі, Алі. Я знаю. Таких дівчат ще ніколи не продавали ні в Кафі, ні в самому Стамбулі. Вони більше варті, ніж усі твої невільники. – Чорнобай скосив око в той бік, де ясир. – Мені вони теж не даремно дісталися…

– Знаю. Кожен мисливець, коли виходить на лови, ризикує… Але ж грошей ти за них не платив?

– Не варта була б шкурка вичинки… То яке твоє останнє слово?

– Вісімсот – і ні цехіна більше!

– Гаразд, – погодився Чорнобай. – Але в разі небезпеки… Сам розумієш – вони повинні навіки замовкнути. Я ризикую головою!

– Про що мова! – образився Алі. – Не маленький – знаю. Удар шаблею – башка з плечей!

З-під поли засмальцьованого кожуха дістав капшук, відлічив гроші, потім кивнув на Звенигору.

– А цього батира за скільки?,

– Цей не продається, – похмуро відповів Чорнобай.

– Жаль. Видно, міцний батир. Був би добрим веслярем на каторзі! І гроші за нього дали б добрі! Може, продаси?

Чорнобаєві пахолки перезириулися. Один з них аж. крякнув, певне, бажаючи щось сказати. Але Чорнобай поспішно відрізав:

– Ні, він мені потрібен. Прощай, мурзо. Наш договір залишається в силі?

– Безперечно. Я ж думаю, що не перевелися ще на Україні красиві дівчата? – Алі хихикнув. – Прощай, ага Петро! Хай береже тебе аллах!

Чорнобай скочив на коня, ще раз махнув на прощання Алі рукою, і невеличкий загін з п'яти вершників пірнув у темряву.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Полет дракона
Полет дракона

Эта книга посвящена первой встрече Востока и Запада. Перед Читателем разворачиваются яркие картины жизни народов, населявших территории, через которые проходил Великий шелковый путь. Его ожидают встречи с тайнами китайского императорского двора, римскими патрициями и финикийскими разбойниками, царями и бродягами Востока, магией древних жрецов и удивительными изобретениями древних ученых. Сюжет «Полета Дракона» знакомит нас с жизнью Древнего Китая, искусством и знаниями, которые положили начало многим разделам современной науки. Долгий, тяжелый путь, интриги, невероятные приключения, любовь и ненависть, сложные взаимоотношения между участниками этого беспримерного похода становятся для них самих настоящей школой жизни. Меняются их взгляды, убеждения, расширяется кругозор, постепенно приходит умение понимать и чувствовать души людей других цивилизаций. Через долгие годы пути проносит главный герой похода — китаец Ли свою любовь к прекрасной девушке Ли-цин. ...

Артем Платонов , Артём Платонов , Владимир Ковтун , Екатерина Каблукова , Энн Маккефри

Фантастика / Приключения / Самиздат, сетевая литература / Фэнтези / Исторические приключения
10. Побег стрелка Шарпа / 11. Ярость стрелка Шарпа (сборник)
10. Побег стрелка Шарпа / 11. Ярость стрелка Шарпа (сборник)

В начале девятнадцатого столетия Британская империя простиралась от пролива Ла-Манш до Индийского океана. Одним из строителей этой империи, участником всех войн, которые вела в ту пору Англия, был стрелок Шарп.В романе «Побег стрелка Шарпа» только от героя зависит, захватит ли победоносная армия Наполеона Португалию. Жизнь Шарпа постоянно висит на волоске, опасность подстерегает его со всех сторон. Шарпу придется противостоять завистливым и некомпетентным вышестоящим офицерам, мнимым союзникам, готовым предать в любую минуту, и коварному неприятелю.В романе «Ярость стрелка Шарпа» английская армия стоит на пороге поражения. Испания попала под власть французов. Остался непокоренным только Кадис, за стенами которого идет хитроумная дипломатическая игра. Единственная надежда британцев – Шарп и его однополчане, не желающие признать свое поражение.

Бернард Корнуэлл

Исторические приключения
Король и император
Король и император

Побеждая в сражениях на суше и на море, исполняя волю богов, что являются в пророческих видениях, человек, поднявшийся из самых низов, становится единым королем северных народов. Шеф, мастер боевых и мирных ремесел, совершил поистине невозможное, заставив вчерашних заклятых врагов прекратить взаимное истребление. Но теперь ему бросает вызов возрожденная Священная Римская империя, которая заключила временный союз с могущественной Византией, чтобы расправиться с загадочным англо-норманнским монархом и расцветающими под его защитой странами.Понимая, что драккары викингов не могут противостоять мечущим греческий огонь галерам, Шеф в поисках равноценного оружия отправляется в новый поход — на Восток, к сокровищнице знаний мусульманской цивилизации.

Гарри Гаррисон , Том Шиппи

Исторические приключения