Повна темрява. Без зірок

Гелен Шейверстон і її син Роберт були знайдені в ручаї Ньюрі-Крік, у містечку Еймсбері, одинадцятого листопада 2007 року. Вони жили у селищі Тассел-вілідж, приблизно за дванадцять миль звідти. На листопадовій сторінці в журналі за 2007 рік вона провела риску від восьмого до десятого числа й начеркала: «Боб у Согасі[280], 2 садиби на продаж плюс нум. аукц. в Бостоні». А чи пам’ятає вона, як якогось з тих вечора телефонувала до мотелю у Согасі й не отримала відповіді на свій дзвінок? Вирішила тоді, що він допізна засидівся у котрогось з продавців монет, винюхуючи свинцеві пенні[281], а може, миється в душі? Здається, вона таке дійсно пригадує. І якщо так, чи не був він насправді в дорозі того вечора? Можливо, повертався після деякої справи (побіжного викидання дечого) з міста Еймсбері? Або, якщо він дійсно перебував у душі, що, заради всіх святих, він там з себе змивав?

Вона повернулася до його дорожніх записів і чеків, коли годинник на комп’ютерній панелі вже перебіг за одинадцяту і почав підбиратися до півночі, відьмацького часу, коли, як то кажуть, позіхають кладовища. Працювала вона ревно, часто зупиняючись для подвійної перевірки. Дані кінця сімдесятих були переривчастими, від них небагато було користі — він був у ті дні всього лише дрібним офісним щуриком, — зате вісімдесяті були комплектні, і знайдені нею збіги стосовно вбивств 1980-го та 1981-го років були незаперечно ясними. Він перебував у поїздках саме в ті числа і саме в тих місцях. Звідси випливало, як наполягала Мудра Дарсі: якщо знайшовся жмутик котячої шерсті в чиємусь домі, мусиш погодитися з тим, що десь там мусить бути й сам кіт.

«То що ж я мушу тепер робити?»

Правильною відповіддю здавалася: нести свою збентежену й налякану голову нагору. Вона сумнівалася, що зможе заснути, але принаймні хоч постоїть під гарячим душем, а тоді ляже в ліжко. Вона була виснажена, спина в неї боліла після блювання, і їй тхнув її власний піт.

Вимкнувши комп’ютер, вона повільно і важко попленталася на другий поверх. Душ полегшив біль у спині, а пара пігулок тайленолу напевне зарадять ще краще, і біль не повернеться години до другої ранку, а то й довше; вона не сумнівалася, що взнає це точно, коли завдяки болю прокинеться. Поклавши назад до аптечної скриньки тайленол, вона дістала звідти слоїк з амбіеном, потримала його в кулаку мало не цілу хвилину, а тоді й його повернула назад. Він не запровадить її у сон, тільки голову запаморочить та, можливо, зробить її параною ще дужчою за ту, яку вона вже має.

Вона лягла й подивилася на нічний столик по інший бік ліжка. Будильник Боба. Запасні окуляри для читання Боба. Книга під назвою «Хижа»[282].

«Ти мусиш це прочитати, Дарсі, це книга, що змінює життя», — сказав він за два чи три вечори до своєї останньої поїздки.

Вона вимкнула лампу, побачила Стейсі Мур з головою, засунутою в кукурудзяний рундук, і знову ввімкнула лампу. Зазвичай нічна темрява була їй подругою — доброю провісницею сну — але не цієї ночі. Цієї ночі темряву населяв Бобів гарем.

«Ти не знаєш цього. Пам’ятай про те, що ти не знаєш цього достеменно».

Але якщо знайдеш жмутик котячої шерсті...

«Досить з мене вже тієї котячої шерсті».

Отак вона там лежала, ще далі від сну, ніж перед тим була побоювалася, думки в голові її крутилися й крутилися, то вона думала про жертв, то про їхніх дітей, то про саму себе, навіть згадала надовго було забуту біблійну історію про те, як Ісус молився у Гетсиманському саду. Вона кинула погляд на Бобів будильник, після того як за її відчуттями минула година цих її циклічних безрадісних, жалюгідних думок, натомість побачивши, що минуло лише двадцять хвилин. Вона підвелася на одному лікті і повернула будильник циферблатом до вікна.