Правда про Росію

«Року 1885-го проголошено один офіційний, російським урядом виданий, документ («Правила для государственник іспитаній по юридическому факультету» — В. С), що східна церква відмовляється від своєї влади та передає її в руки царя. Ані один заступник офіційної церкви не протестував проти цього твердження, а всі дальші кроки нашого кліру можуть служити найкращим підтвердженням для цього проголошення. Зрештою, цей документ петербурзької бюрократії був лише формальним ствердженням давно існуючого фактичного стану».

Ці рядки взято з праці В. Соловйова «Святий Володимир та християнська держава», яку цей філософ написав у Франції 1888 р. та яка у французькому оригіналі була вперше видрукувана у французькім католицькім журналі «L’univers» (1888, чч. 4,11,19). У перекладі московською мовою Ґ. Рачинського її видало московське видавництво «Путь» 1913 року. Перекладено тут ці рядки з німецького перекладу Кобилінського-Єлліса («Der Heilige Wladimir und der Christliche Staat». Ferdinand Shonningh Verlag, Paderborn, 1930).

Цю свою працю «Saint Vladimir et l’etat Chretien» філософ написав з нагоди саме тоді, влітку 1888 року, святкованого урядовою Росією 900-річчя хрещення Руси в Києві 988 року. В. Соловйов зазначує, що віру св. Володимира переміг новий ідол поганської монархії (ст. 40 німецького перекладу). Мусимо ще раз наголосити, що і в цьому випадку московський релігійний філософ вживає висловів значно гостріших та виразніших, ніж їх вживав «невихований» (за словами Ніколая Палкіна) французький маркіз Астольф де Кюстін.

ДОДАТКИ

В останніх кількох розділах подаємо голоси українських, англійських, французьких, американських, італійських, німецьких, польських а також російських мислителів, що висловлювали свої погляди на Росію та росіян. Ці голоси вражаюче подібні до поглядів, що їх висловив у своїй книзі маркіз Астольф де Кюстін.

1. КЮСТІН І АВТОР «МЕРТВИХ ДУШ»

ДО ОСІБ, ЩО БУЛИ ДУЖЕ ОБУРЕНІ ПОЯВОЮ КНИГИ ДЕ КЮСТІНА ПРО ПАЛКІНСЬКИЙ РАЙХ, НАЛЕЖАВ ТАКОЖ ГОГОЛЬ, ЯКИЙ НІБИТО ОБУРЮВАВСЯ БІЛЬШ ЗА ВСІХ ІНШИХ.

Гоголь тоді своїм звичаєм перебував за кордоном. Обурення Гоголя було надзвичайним, проте, варто вияснити причини цього явища та належить висловити сумніви щодо щирости опозиції Гоголя до де Кюстіна. Матеріально Гоголь цілковито залежав від Палкіна, який вважав себе глибоко ображеним книгою де Кюстіна. Дослідник жандармських архівів Н. Лемке, знайшов дуже велике листування в справі грошових допомог для Гоголя від Палкіна та російського уряду.

Лемке писав:

«Відомо, що мало не обов’язковою сумою в бюджеті Гоголя були подарунки царя та інших членів двору. Йому в цій справі дуже щастило й тисячі котилися до кишені письменника майже по кожнім надісланні примірника нового твору чи по надісланні жалібного листа до Жуковського та Смірнової. Цілком зрозуміло, що йому не лишалося нічого, як назвати Ніколая I-го «нєкім» Богом, що сипле повними пригорщами добрі діяння та що не хоче чути жодних подяк.

Звичайно, додає Лемке, щодо останнього Гоголь дуже помилявся.

Ніколай був не з тих, щоб кидати тисячі на вітер (якщо вони не витрачалися на його власні забаганки) та сприяти жебранню («поощрять попрошайничество»). Гроші давалися, щоб або наблизити до себе потрібного письменника, або за дешевий подарунок придбати собі возвеличника... Дуже цікавий випадок, коли Ніколай подарував Гоголеві 4 тисячі рублів за приємність прочитання жартівливого його листа до Жуковського з проханням позичити де-небудь три тисячі... «Хай ще напише такого листа, і я ще йому вишлю гроші» (Шенрок «Матеріали для біографії Гоголя», II, 228). Але я не хочу зупинятися на подарунках, влаштованих поза ІІІ-ім відділом (канцелярією його величности).

29 січня 1842 року куратор московської шкільної округи граф Строганов писав Бенкендорфов! французькою мовою: