Правда про Росію

Згідно з одним давним, досі не записаним переказом, який декому довелося почути від покійного сенатора Сергія Шелухина (1862-1938), Гоголь під час свого перебування в Римі вже навіть був цілком готовий розірвати з Росією. Але при цьому він, як завжди, був без грошей. Навколо мав усюди борги та борги. Та ось раптом прибув до Риму наступник палкінського престолу, майбутній Олександер ІІ-гий, а з ним його вихователь Жуковський. Вони негайно платять усі борги Гоголя та ще й дають якісь грошенята на дальший прожиток великомученика-сребролюбця. І таким чином Гоголь занехав свої плани розриву із Росією...

Пригадаймо собі, що в першому своєму листі з Риму Гоголь писав своїм знайомим такі неприязні до Росії речі: «Росія, снєґа, Петербург, падлєци, департамент — всьо ето сказалось сном Яснова на родінє...»

Пригадаймо також, що в перші роки свого перебування в Римі Гоголь дуже приятелював з трьома українцями, учасниками повстання 1830-31 років, які в еміграції стали у Римі священниками — Семененком, Янським та Кайсевичем. Свідоцтвом цієї дружби залишився польською мовою писаний сонет Кайсевича, присвячений Гоголеві. Словацький свого часу назвав цей сонет дубовим. Автор його не був поетом, проте сонет, хоч і дубовий, е дуже щирим та свідчить про теплі й дружні почування автора до Гоголя. Напевно не любов до Москви, а щось зовсім протилежне єднало Гоголя з цими повстанцями.

Так само маємо рівнозначні з тим свідоцтва про паризький гурт знайомих Гоголя. По смерті Гоголя емігрант з України Богдан Залеський, польський поет-романтик, записав у своєму щоденнику, що Гоголь часто сходився в Парижі з ним та Міцкевичем. Ці сходини мали навіть правильний характер. Кожний з учасників по черзі читав реферати. Одного разу Гоголь зачитав з рукопису свій реферат про вдачу слов’янських народів на підставі їхнього власного фолкльору. При цьому особливо влучно були схарактеризовані москалі так, як це лише Гоголь міг зробити... Щодо цих взаємин з Гоголем Залеський виразно підкреслює протимосковський настрій, який був спільний усім трьом — Міцкевичу, Гоголю та Залеському (В. Zaleski: Dzienniki. Przewodnik Naukowy, Львів, 1903). Єдиний лист Гоголя, писаний українською мовою до Залеського, свідчить про те, що їх обох єднала, крім дружби, ще якась велика таємниця.

Все це мало б свідчити про те, що запродавши свою душу Палкіну і Москві, Гоголь провадив подвійне життя, Він жив для себе і для грошей. Задля останнього треба було вдавати щирого російського патріота Та гавкати на де Кюстіна.

Книгу Гоголя «Вибрані місця з листування», зокрема оборону московського православія, можна вважати полемікою з поглядами Чаадаева та разом з ним і де Кюстіна. Але Гоголь так незручно, так незграбно провадив цю оборону Москви, що можна сумніватися, чи справді він робив це щиро з власного переконаннями може просто з відчаю намагався цим шляхом добитися продовження грошової допомоги від Палкіна. Опинившись за кордоном, критик Бєлінський написав 1847 року кілька дуже неприємних, але заслужених докорів у листі до Гоголя. Пригадаймо собі дещо з цього дуже цікавого листа. Бєлінський пише авторові «Вибраних місць»:

«Проповідниче кнута, апостоле темряви, оборонче мракобісся та забобонів, возвеличнику татарських звичаїв — що ви робите? Що основуєте подібну науку на православній церкві, це я ще розумію, але чому ви притягли до цього ще саме Христа? Він перший возвістив людям науку свободи, рівностй і братерства та припечатав і ствердив своїми муками правдивість своєї науки... Чи ви справді щиро та з цілої душі співали гімн російському духівництву, ставлячи його на неспівмірно вище місце, ніж католицьке? Приймім, що ви не знали, що друге було колись чимсь у той час, як перше ніколи нічим не було, хіба що вислужником та рабом світської влади...

На вашу думку «русский» — це найбільш релігійний народ на світі. Брехня! Основою релігійносте є побожність, чеснота, богобоязливість, Пригляньтеся трохи уважніше й побачите, що по своїй природі це глибоко атеїстичний народ. В ньому є ще багато забобонів, але не можна знайти жодних ознак релігійносте... Забобонність проминає з поступом, цивілізації, але при цьому набувається часто релігійність; живим прикладом цього є Франція, де також тепер є багато щирих католиків серед освічених людей... Руський народ не такий; Містична екзальтація не лежить у його природі. Для неї він має забагато здорового людського глузду, ясности та виразносте і, власне, від цього, мабуть, залежатиме та величезна роль, яку він гратиме в майбутній історії.»

Німецький католицький дослідник Бернгард Шульце, навівши ці уривки з листа Бєлінського до Гоголя, додає від себе такі знаменні слова:

«У певнім сенсі слова Бєлінського пророчі. І,можна спитати себе, хто краще визначив релігійні нахили москалів та хто ясніше передбачив найближче майбутнє їх історії — він чи Достоєвський?» (В. Schultze: «Russische Denker, ihre Stellung zu Christus, Kirche und Papstum», Wien, 1950, s.69).