Право наказу

- Ану пішли звідси. - Він підхопив мене під лікоть і вивів з медвідсіку. - Що ти сказав? - спитав він, зарощуючи за нами перетинку дверей.

- Я сказав, що дії капітана Нордвіка злочинні. Він не мав права наказувати Шеману йти на смерть, Мабуть, це можна виправдати надзичайною ситуацією, але з морального боку - Нордвік вчинив убивство.

- З морального боку...

Обличчя Шеланова стало майже жорстоким.

- Ти ще назви смерть Шемана подвигом. В результаті цього, як ти кажеш, злочину врятовано вісімсот двадцять три чоловіки, що опинилися в аварійній ситуації з його вини...

- Зараз не середньовіччя, щоб приносити когось у жертву! І навіть не двадцятий вік! Людина мусить сама...

- ...сама виправляти свої помилки, - перервав мене Шеланов. - А Нордвіка не тобі судити.

- І не вам!

- Нікому... - тихо закінчив Шеланов, дивлячись мені у вічі. - Нема для нього суду.

- Є! Суд його власної совісті!

Шеланов раптом згас, очі його стали сумними, ніби він жалів мене за щось. Мене чи Нордвіка.

- Це він тебе? - показав рукою на синець. - Мені теж хочеться... До речі, ти знаєш ім’я пілота, який кинув свій лайнер на Сандалуз? - Втім, запитання було риторичне, і Шеланов не чекав відповіді.

- Це був Нордвік.

Я здригнувся від несподіванки.

- Але й це ще не все, - продовжував Шеланов. - Там, у пасажирському відсіку лайнера, знаходилась його сім’я. Дружина, трьохрічний син і п’ятирічна дочка. Так що совість у нього й так...

Я мовчав. Мені нічого було.сказати.

- Та й не в Сандалузькій катастрофі річ, - знову заговорив Шеланов. - Навіть якби не вона, Нордвік мав право на такий, наказ! Зарубай собі...

Він раптом затнувся і стривожено запитав:

- А де Нордвік?

- Там, у шлюпці...

- Де - там?!

- На шостому причалі...

І тоді Шеланов стрімко метнувся по коридору до причалу. Якусь мить я здивовано дивився вслід йому, а потім теж зірвався з місця й побіг за ним. Я зрозумів, про що родумав Шеланов.

Коли ми підбігли до причалів, з тамбура третьої платформи вийшли Банконі і незнайомець у формі рятувальника ПРС. Мало не зваливши їх з ніг, ми влетіли в тамбур шостого причалу. Перетинка шлюзу повільно затягалася, проте Шеланов устиг протиснутись у неї.

Рятувальна шлюпка, як і раніше, стояла на тому ж таки місці посередині причалу, лише вхідний люк був задраєний.

- Нордвіку! - важко дихаючи, Шеланов зупинився біля шлюпки. - Нордвіку!

Мовчання. Немовби в шлюпці нікого не було.

- Нордвіку, - вже спокійніше покликав Шеланов, - ти ж знаєш, що не зможеш стартувати, доки на причалі є люди. А я звідси не піду.

І знову мовчання. Нарешті перетинка луснула, і ми побачили Нордвіка, що стояв, тримаючись за краї люка.

Шеланов підійшов до нього і сів поруч. Вони мовчали. І я мовчав. Стояв і дивився на них, як бовдур.

Нордвік повернув до Шеланова голову й довго, ніби вперше побачив, дивився на нього. Я чомусь подумав, що зараз він скаже щось високе, на зразок: “Ти знаєш, я перебрав усі варіанти, щоб самому... А довелося послати його...”

Але він несподівано сказав:

- А ти ніколи не пробував карбувати свій профіль на монетах? По-моєму, непогано вийшло б...

Шеланов звів на нього очі.

- Мало тебе в дитинстві скубли за вухо...

І вони гірко, вимучено посміхнулися один одному. Вони знали про себе все.

І тоді я повернувся і пішов геть.

© АНІСІМОВ М. Ю. Пульс безконечності / ЗАБІРКО В. С. Теплий сніг / ФІЛІМОНОВ О. Є. Ілюзіон: Фантастичні повісті та оповідання. - К.: Молодь, 1988. - 304 с. - (Компас).