Він нарешті одірвався від поручня і став так само невпевнено, як перед цим я, пробиратись до пульта.
- Я слухаю, - мовив він, діставшись до крісла пілота.
- Хто - я? - присадив його Шеланов. - Доповідайте по формі.
Тримаючись за спинку крісла, капітан “Градієнта” випростався.
- Капітан вантажно-пасажирського лайнера “Градієнт”, пілот другого класу Чеслав Шеман на зв’язку, - відрапортував він.
Вперше я не почув у його голосі розгублених інтонацій.
- Отак воно краще, - кивнув Шеланов. - Начальник науково-дослідної станції “Проект Сандалуз-ІІ” Руслан Шеланов. Доповідайте, яких заходів уживаєте.
Чеслав Шеман знову розгублено глянув на мене, ніби чекав підказки.
- Я не одержував жодних вказівок...
В цей час у мене за спиною пролунав цокіт магнітних підошов, і я озирнувся. Із закутаною рушником головою з душової повертався Нордвік. Старанно розтираючи голову, він відсунув мене від крісла, сів і зняв рушник. Я обімлів. Від його буйної чуприни не лишилося й сліду. Голий череп соромливо рожевів, як це буває після депілату, а по ньому зміївся потворний глибокий шрам, ховаючись за відстовбурченим вухом.
- У мене нема часу вводити всіх у курс справи, - сказав Нордвік.
Я мимоволі кинув погляд на таймер. Сімнадцять чотирнадцять.
- Повідом про те, що сталося, в патрульно-рятувальну службу, - продовжував Нордвік. - І виклич мій крейсер. Може статися, що йому доведеться тут попрацювати...
- Уже викликали.
- Чудово. Тепер далі. Я вимкнув блокування системи запуску двигунів лайнера і спробую вивести двигуни на режим прямим нейрокеруванням. Цілком можливо, що я їх спалю, та дві хвилини вони працюватимуть на повну потужність. Твоє завдання: коли я буду готовий, вистрілиш в Око з катапульти... Адже ти казав, що діафрагма після обстрілу закривається на дві з половиною хвилини?
- Так... - Шеланов затнувся, - але... мені нічим стріляти...
- Що значить - нічим? - сторопів Нордвік.
- У катапульті немає робочої речовини.
- А той астероїд, котрий ви щойно притягли?!
- Навіть якби він зміг поміститись у катапульту, мені його нічим туди заштовхати! - зітхнув Шеланов.
Вперше я побачив Нордвіка розгубленим. На станції нашій було всього два боти. Та один, із Банконі, зараз невідомо де дрейфував зі спаленим двигуном, а другий був тут. Неприємний холодок пробіг по моїй спині. Схоже було, що захоплені погляди дівчат можуть ніколи вже не торкнутися моїх шевронів. Які лишень дурниці не лізуть у голову!
Але Нордвік швидко отямився. Чи то в нього був у запасі ще один варіант, чи то голова його в цій ситуації працювала швидко і чітко, як комп’ютер?..
- Тоді не заважай, - жорстко сказав він Шеланову і вимкнув зовнішній зв’язок.
Повернувся до капітана “Градієнта”, пильно поглянув на нього.
- Отже, так, синку, - тихо мовив він. - Із зачіскою тобі доведеться розпрощатися... Запустиш двигуни ти. Сподіваюсь, не забув, що таке пряме нейрокерування?
Чеслав Шеман зіщулився.
- Ні... - прошепотів він.
- Що значить - ні? Не забув чи зачіски шкода?
Нордвік глянув на таймер. Я теж. Лишалося тринадцять хвилин.
- Я не зможу...
- Не зможу? - очі Нордвіка звузилися. - Ану, марш у душову!
- Я не зможу... - забелькотів Чеслав Шеман. - Коли ми в інституті складали заліки з нейрокерування, я насилу вкладався в три хвилини...
Нордвік аж підскочив.
- Дідько б тебе взяв! - вилаявся він і, різко повернувшись до пульта, увімкнув селектор внутрішнього зв’язку.
- Увага по всьому кораблю! - Нордвік намагався говорити спокійно. - Прошу пасажирів, які мають права пілотів, відгукнутися. На відгук - одна хвилина. Повторюю: одна хвилина.
Секунд через п’ятнадцять пролунав чийсь голос:
- Мікробіолог Бахташ Тарма. Двісті шоста каюта. Маю аматорські права...
- Дякую, не треба. Прошу відгукуватись пілотів не нижче першого класу.
Хвилина минула в напруженому чеканні. Більше відгуки не надходили. Нордвік почекав ще зайвих десять секунд і повернувся до Чеслава. На обличчі Нордвіка була суміш люті й страждання;
- Тоді... - прохрипів він, - на боті підеш ти. Твоє завдання - за моїм наказом... спрямувати бот... у супермасу...
Я похолов. Так ось який другий варіант був у Нордвіка!
Чеслав Шеман зблід ще більше.
- Ні... - він злякано захитав головою. - Я не зможу...
- Зможеш. Більше це зробити нікому.
Шеман продовжував хитати головою. А я стояв і з жахом спостерігав, як один умовляє іншого піти на смерть.
- Треба, синку, треба... Я сам би пішов, але ніхто не зможе тоді вивести лайнер. А послати туди цього мікробіолога...
Чеслав Шеман ще сильніше захитав головою. Здавалось, він ось-ось заплаче. Але обличчя Нордвіка зробилося суворим, і він твердо мовив:
- У такому разі, як старший за званням, наказую: сісти в бот і спрямувати його в супермасу. Виконуйте наказ!
І тут я не витримав.
- Та яке ти маєш право наказувати! - крикнув я в обличчя Нордвіку. - Посилати людину...
Закінчити я не встиг. Нордвік раптом ударив мене, ударив страшно, сильно - в нього була опора в невагомості на магнітні підошви.