Precedent UA — 2015

Фактичні обставини справи: 31 грудня 2003 року двоє заявників, Ічин та Дмітрієв, неповнолітні, викрали продукти харчування та кухонне приладдя зі шкільної їдальні. 5 січня 2004 року вони були допитані працівниками міліції. Вони зізналися у вчиненні крадіжки та повернули частину викраденого. Слідчий порушив кримінальну справу 7 січня по факту крадіжки, вказавши, що з 30 на 31 грудня невідомі особи вчинили вищеназвану крадіжку. 14 січня 2004 року Нахімовський районний суд міста Севастополя на підставі клопотань слідчого виніс постанову про розміщення заявників до приймальника — розподільника для неповнолітніх. Заявники знаходилися там до 13 лютого 2004 року. Слідчий порушив кримінальну справу щодо заявників 3 березня того ж року за вчинення вищеназваної крадіжки. Батьки неповнолітніх звернулися 3 та 4 березня до голови суду із заявою на принижуюче честь поводження до їх дітей з боку працівників приймальника — розподільника. У своїй відповіді суддя зазначив, що в його повноваження не входить порушувати кримінальну справу. Батьки поскаржилися також до прокуратури, але звідти надійшла відповідь, що немає підстав до проведення розслідування. 26 квітня 2004 року слідчий прийняв рішення про закриття кримінальної справи, так як діти не досягли віку кримінальної відповідальності, та висловив необхідність передачі справи до суду для застосування до них примусових заходів виховного характеру. 14 травня прокурор затвердив це рішення слідчого. Суд розглянув матеріали справи 4 лютого 2005 року та постановив обмежитися покаранням у вигляді винесення їм обом попередження. На момент винесення цього рішення у Суду не було відомостей щодо будь — якого оскарження.

Суд встановив, що поміщення заявників до приймальнику — розподільнику для неповнолітніх було незаконним.

Представник заявника в Суді: адвокат Роман Мартиновський.

Суд визнав порушення статті 5 § 1 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 7–3, 447 Кримінально — процесуального кодексу України, статті 6, 7 Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 року, п. п. 1.1, 1.2, 1.3, 5.1,5.2 Положення про приймальники — розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ № 384, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 липня 1996 року.

Основні тези:

«Суд повторює, що в контексті затримання неповнолітніх розуміння «наглядових заходів виховного характеру» не повинно зводитися лише до шкільного навчання, воно має охоплювати багато аспектів здійснення представниками держави батьківських прав заради благополуччя і для захисту інтересів відповідної особи… як видно із внутрішнього законодавства приймальники — розподільники передбачені для тимчасової ізоляції різних категорій неповнолітніх, у тому числі і неповнолітніх, які вчинили злочин. Положення про приймальники — розподільники для неповнолітніх не передбачають достатньо чітко, що в приймальниках — розподільниках має бути організована освітня робота, а профілактичні та освітні заходи, передбачені цими положеннями, включають у себе тільки збір даних про можливу участь неповнолітніх у злочинній діяльності… Таким чином, Суд вважає, що затримання заявників також не підпадає під допустимі виключення статті 5 § 1 (d')…» (§ 39)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–102362

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1294677447

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Корнейкова проти України, № 39884/05, 19 січня 2012 року