Презентация PowerPoint

Одначе недалеко від гирла ріки, вище того місця, куди доходив приплив, вони знайшли дуже своєрідне накопичення кам’яних брил. Такі природні спорудження нерідко зустрічаються на гранітних височинах і звуться «каміни».

Досліджуючи цей лабіринт, Пенкроф і Герберт досить далеко заглибилися в нього, рухаючись піщаними проходами, куди світло просотувалося в щілини між брилами, з яких деякі зберігали рівновагу тільки дивом. Одначе у шпарини проникало не тільки світло, а й вітер, — кам’яними коридорами гуляли справжнісінькі протяги, що приносили -із собою пронизуючий холод. Але Пенкроф вирішив, що можна перегородити деякі проходи, закласти їхні отвори каменями та засипати піском, тоді «Нетрі», як він їх назвав, стануть придатні для житла. Розташування їх, — якщо зобразити його на кресленні, — нагадувало друкарський знак &, що скорочено позначає латинські слова -et caetera⁶; відгородившись від верхньої петлі цього знака, через яку вривалися південний і західний вітри, безсумнівно, можна було скористатися для притулку нижньою петлею.

— Місцина славна! — сказав Пенкроф. — Якщо коли-небудь повернеться до нас містер Сміт, він зуміє навести порядок у цьому лабіринті.

— Він обов’язково повернеться, Пенкрофе! — вигукнув Герберт. — Ми повинні до його повернення влаштувати тут бодай припустиме житло. Насамперед треба скласти вогнище в лівому коридорі й ие закривати там верхнього отвору, щоб у нього виходив дим.

— Ну, та вогнище скласти неважко, голубчику, — сказав моряк. — А дійсно, славна місцина ці Нетрі (придумана Пенкрофом

назва так і залишилася за цим тимчасовим притулком). Але спершу ходімо запасемося дровами. Здається, сучки і галузки згодяться нам і на те, щоб позатикати щілини, а то тут начебто сам диявол свище.

Герберт і Пенкроф вийшли з Нетрів і, обігнувши зрізаний кут кряжа, попрямували лівобережжям річки. Досить швидка її течія несла стовбури дерев, які попадали у воду. Приплив (а в ці хвилини його настання було помітне), мабуть, заходив до гирла ріки, із силою відкидаючи її води па досить велику відстань. І моряк подумав, що дією припливу і відливу можна б скористатися для сплаву плотами усіляких вантажів.

За чверть години моряк і юний Герберт дійшли до закруту, де річка різко повертала ліворуч. Починаючи з цього місця, вона текла через ліс, що складався з чудових дерев. Незважаючи на холодну пору року, дерева зеленіли — вони належали до різних хвойних порід, поширених у всіх кліматичних поясах земної кулі — від північних широт до тропічних країн. Юний натураліст розпізнав тут породу деодарів, численні різновиди яких зустрічаються в зоні Гімалайських гір; ці дерева наповнювали довкілля дуже приємним запахом. Між велетенськими деодарами розкидані були купи сосон, що розкривали свої густі кропи широкими парасолями. Внизу землю застеляв килим трави, і., ступаючи по ньому, Пенкроф чув, як хрумтіли під ногами опалі з дерев сухі сучки, — вони тріскотіли, як ракети, що злітають.

— Добре, милий мій, —' говорив Пеикроф Герберту, — я, звичайно, не знаю, як називаються ці дерева, але можу тобі сказати, що вони цілком згодяться иа дрова, — а нам зараз иайпотрібиіша саме «дров’яна порода».

— Давай збирати хмиз! — відповів Герберт і негайно ж узявся

за роботу. ■

Набрати палива виявилося дуже легко, ие доводилося навіть обламувати сухі гілки, — хмизу вдосталь лежало На землі. Отже, у паливі нестачі не відчувалося, але тут постало питання, як доправити його до місця стоянки. Сухі дрова горять дуже швидко

— отже, потрібно принести в Нетрі неймовірну купу хмизу, ношу, непосильну для двох чоловіків. Герберт сказав про це Пенкрофу.

— Е, голубчику, треба придумати, як переправити дрова. При бажанні все можна зробити! Якби мати ручний візок, тут і казати нічого.

— Зате в нас є річка! — вигукнув Герберт.

— Правильно! — підтвердив Пенкроф. — Є річка — виходить, дрова попливуть самі собою. Недарма ж люди придумали сплавляти ліс плотами.

— Тільки от лихо, — заперечив Герберт, — вони попливуть не в той бік, який нам треба: адже приплив зараз жене воду проти течії.

— Почекаємо тоді відливу, — відповів моряк, — і наше паливо спокійнісінько допливе до Нетрів. Давай поки що готувати пліт.

Моряк у супроводі Герберта попрямував до галявини лісу, що підступав до закруту ріки. Кожний тяг на спині в’язку хмизу, яку міг підняти. На березі, порослому травою, якою, напевно, ще не ступала нога людини, теж знайшлося чимало труску. ГІенкроф негайно ж почав робити пліт.

До маленької заводі, захищеної виступом берега, об який розбивалася течія, моряк і Герберт спустили кілька деревних стовбурів, міцно зв’язавши їх між собою “ сухими ліанами. Вийшло щось подібне до плоту, на нього склали весь зібраний хмиз — ношу, для двадцятьох, не менше. За годину вони закінчили роботу і причалили пліт до берега — тут він повинен був чекати, коли спадатиме вода.

До початку відливу залишалося ще кілька годин, і, щоб згаяти час, Пенкроф і Герберт вирішили піднятися на верхнє плато, відкіля мав відкриватися широкий краєвид невідомої землі, де вони опинилися.