Презентация PowerPoint

Берег, що лежав перед ними, вигинався, утворюючи широку затоку, обмежену з південного боку дикою, голою скелею, що далеко виступала в море. Вона з’єднувалася з берегом примхливо обкресленою грядою високих гранітних стрімчаків. До півночі затока розширювалася, берег йшов округлою лінією з південного заходу на північний схід і закінчувався вузьким гострим мисом. Між'двома цими виступами, іцо завершували дугу затоки, відстань була, можливо, миль вісім. Острівець же, відділений від цих гранітних берегів вузькою протокою, нагадував своєю формою величезного кита. Найбільша його ширина не перевищувала чверті милі.

На передньому плані протилежного берега тяглася піщана обмілина, засіяна темними скелями, — їх поступово оголював відлив; за нею здіймалася, неначе фортечний редут, стрімка гранітна круча заввишки триста футів, увінчана вигадливим карнизом. Вона тяглася суцільним кряжем протягом трьох миль і різко обривалася праворуч прямовисною гранню, немов обтесаною рукою людини. З лівого ж краю цей незвичайний гранітний вал неначе розколовся, розбився на скелі призматичної форми, обрушився кам’яними осипами і, поступово знижуючись, витягнувся довгим спуском, що зливався внизу з підводними рифами південного мису.

Угорі кряж переходив у голе плоскогір’я, без єдиного деревця, рівне, як стіл, подібно вершині Столової гори, що піднімається над Кейптауном біля мису Доброї Надії, тільки менших розмірів. Принаймні таким воно здавалося, коли на нього дивилися з острівця. Одначе праворуч, за стрімким урвищем, на ньому малася рослинність. Чітко можна було розрізнити, як зелені крони великих дерев зливалися в суцільну хащу, що йшла кудись удалину, недоступну погляду. Зелень ця тішила око після суворої картини голих гранітних берегів.

І, нарешті, на задньому плані, на відстані щонайменше семи миль на північний захід, на сойці зблискував яскраво-білий конус То була вершина якоїсь далекої гори, вкрита шапкою вічних снігів.

Поки що ие можна було визначити, що являє собою побачена земля — острів чи частину материка.

Зате, глянувши на хаотичне накопичення величезних кам’яних брил з лівого краю затоки, геолог, не вагаючись, сказав би, що вони, безсумнівно, вулканічного походження і, безперечно, є результатом виверження вогнедишних гір.

Гедеон Спілет, Пенкроф і Герберт пильно дивилися на ту землю, на якій їм, можливо, випадало жити довгі роки, можливо до самої смерті, якщо тільки повз її береги не пролягав шлях морських кораблів.

— Що ж ти мовчиш, Пеикрофе? — запитав Герберт. — Що там? Як ти думаєш?

— Так що ж, є там, напевно, і гарне і погане, як скрізь. Подивимося. А відлив здорово працює! За третину години спробуємо перейти убрід иа той берег. А коли перейдемо, спробуємо як-небудь виплутатися з лиха і найперше знайти містера Сміта!

Пенкроф не помилився у своїх розрахунках: за третину години велика частина піщаного дна протоки оголилася. Між острівцем і протилежним берегом залишалася тільки вузька смужка води, через яку, можливо, неважко було перебратися.

І дійсно, близько десятої години ранку Гедеон Спілет і двоє його товаришів роздягнулися і, підтримуючи на головах вузли з одягом, перейшли убрід вузьку протоку завглибшки не більше п’яти футів. Для Герберта навіть така глибина була ще не по зросту, але він плавав, як риба, і прекрасно вийшов зі скрутного становища. Усі троє без будь-яких халеп досягли берега. Там вони швидко обсохнули иа сойці, одяглися у вбрання, що зуміли вберегти від води, і почали радитися.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Літодоми. — Гирло ріки. — Нетрі. — Продовження пошуків. —

Зелена хаща лісу. — Запас палива. — Чекання припливу. — На гребені гранітного кряжа. — Пліт. — Повернення на берег

Насамперед вирішили почати розвідку, і Гедеон Спілет, звелівши морякові чекати на нього иа тому самому місці, куди вони вийшли з острівця, негайно вирушив берегом у тому ж напрямку, за яким кілька годин тому помчався негр Наб. Журналіст ішов квапливими кроками і незабаром зник за скелями, — йому не терпілося дізнатися, що сталося із Сайресом Смітом. Герберт спочатку хотів іти разом з ним.

— Не ходи, друже, — сказав йому моряк. — Нам з тобою потрібно приготувати стоянку і, по можливості, роздобути їжі — чого-иебудь солідніше, аніж черепашки. Коли наші друзі повернуться, їм треба буде підкріпитися. Виходить, у них своя справа, у нас — своя.

— Згодний, Пепкрофе, — відповів Герберт.

— Ну ось і добре, — схвалив моряк. — Усе влаштуємо по черзі. ,Ми втомилися, нам голодно, холодно. Отже, усім' буде потрібен притулок, вогонь та їжа. Дров у лісі скільки хочеш, знайдуться там і пташині гнізда, — виходить, наберемо яєць. Залишається тільки підшукати собі будинок.

— Ну що ж, — підхопив Герберт. — Я пошукаю в скелях печеру. Напевно, знайду яку-небудь нору, і ми усі туди заберемося.

— Правильно, — сказав Пенкроф. — У дорогу, хлопчику!