Презентация PowerPoint

Час наближався до шостої години вечора. Туман згустився, і зробилося зовсім темно. Аеронавти, іцо зазнали катастрофи, йшли в напрямку до півночі східним берегом землі, па яку їх викинуло випадково, землі, зовсім їм невідомої, про географічне положення якої вони не здогадувалися. Вони йшли, відчуваючи під ногами то пісок, то каміння, — здавалося, що земля тут зовсім позбавлена рослинності. Просуватися вперед було дуже важко. Вони рухалися в темряві по якихось горбах, місцями траплялися глибокі вибоїни. З них щохвилинно піднімалися невидимі в мороці великі птахи і, важко змахуючи крилами, розліталися на усі боки. Інші птахи, менші та спритніші, випурхували цілими зграями і живою хмарою проносилися над головами мандрівників. Морякові здавалося, що це були баклани і чайки, — він упізнав їх за жалібним пронизливим квилінням, що перекривало грізне ревіння прибою.

Час від часу втікачі зупинялися, голосно кричали, гукаючи зниклого товариша, і сторожко прислухалися, чи ие почується його голос з боку океану. Можливо, Сайресу Сміту вдалося врятуватися і вони вже недалеко від того місця, де він вибрався на берег; а якщо сам Сміт і неспроможний покликати на допомогу, то загавкає його пес, і дзвінкий гавкіт Топа долине до них. Але вони нічого не чули, крім суворого гудіння океану та шуму гальки, що перекочується хвилями. І маленький загін рухався далі, досліджуючи найменші звивини берега.

Хвилин за двадцять усі четверо раптово зупинилися — далі йти було нікуди, перед ними набігали на берег високі хвилі, розбиваючись об камені. Вони опинилися на краю гострого скелястого мису, біля якого злобно вирували хвилі..

— На мис вийшли, — сказав моряк. — Назад треба податися. Тримайтеся праворуч, подалі від берега.

— Але ж він там! — вигукнув- Наб, вказуючи на море, де біліли в пітьмі пінисті гребені величезних валів.

— Добре! Давайте кричати, кликати його!

Усі четверо гукнули разом, але голосний їхній заклик залишився без відповіді. Вони почекали хвилину відносної тиші. Знову погукали в пітьму. І знову не почули відгуку.

Тоді мандрівники обігнули край мису й пішли далі, ступаючи по піщаному і кам’янистому грунту. Одначе Пенкроф помітив, що берег стає крутіше, піднімається вище, і зробив- припущення, що він досить довгою грядою з’єднується з косогором, обриси якого невиразно вимальовувалися в темряві. У цій частині узбережжя птахів уже було менше. І море тут не так вирувало й ревіло, хвилювання помітно зменшилося. Ледве долинало шарудіння гальки, що перекочується. Безсумнівно, звивина берега утворила тут бухту, яку скелястий виступ мису захищав від валів, що грали у відкритому морі.

Однак, вирушаючи в цьому напрямку, мандрівники віддалялися на південь, у бік, протилежний тій частині узбережжя, до якої міг дістатися Сайрес Сміт. Впродовж півтори милі вони не знайшли ні найменшого вигину берега, що дав би їм можливість повернути на північ. Але ж мис, який довелося обігнути, з’єднувався із сушею. І, напружуючи останні сили, виснажені мандрівники мужньо йшли вперед, .сподіваючись, що ось-ось лінія берега зробить крутий поворот і вони знову підуть на північ.

Яке ж було їхнє розчарування, коли вони, здолавши близько двох миль, знову опинилися на краю досить високого виступу, що складався зі слизьких брил.

— Ми потрапили на якийсь острівець! — сказав Пенкроф. — І уже сходили його від краю до краю.

Зауваження моряка було слушним. Наших аеронавтів викинуло не на материк і навіть не на острів, а на острівець, завдовжки пе більш двох миль і, мабуть, дуже вузький.

Чи був цей кам’янистий недолугий острівець, сумовитий притулок морських птахів, частиною якого-небудь великого архіпелагу? Хтозна? Коли наші мандрівники побачили його крізь туман з гондоли повітряної кулі, вони не могли добре його роздивитися і визначити, чи великий він. Але тепер Пенкроф зірким поглядом моряка, який звик вдивлятися в темряву, здавалося, розрізняв иа заході масивний силует скелястого берега.

Одначе у нічній пітьмі Пенкроф не міг з’ясувати, чи лежав їхній острівець біля якогось одного острова, чи був частиною архіпелагу. Не могли вони також вибратися з острівця, тому що його оточувало море. А пошуки інженера Сміта, який, на біду, ні найменшим вигуком не сповіщав про себе, довелося відкласти до ранку.

— Мовчання Сайреса ще нічого не доводить, — сказав журналіст. — Може, він знепритомнів, можливо, поранений і зараз не в змозі відповісти нам. Не будемо впадати у відчай.

Журналісту спала на думку ідея запалити на першому з виступів берега багаття, щоб подати сигнал Сайресу Сміту. Але марно всі четверо шукали палива для вогнища, хоча б стебел сухого бур’яну. Навкруги були тільки камені та пісок.

Неважко уявити, як журилися Наб і його супутники, — усі вони вже встигли прив’язатися до відважного Сайреса Сміта. Але було достоту відомо, що зараз вони неспроможні йому допомогти. Доводилося чекати світанку. Можливо, що Сміту вдалося врятуватися і він уже знайшов собі притулок на березі, а може, він загинув у морі.