Презентация PowerPoint

Так, буря не стихла, і ні Джонатан Форстер, ні його супутники навіть не підходили до тендітної гондоли! Погода весь день була жахливою. Інженер боявся тільки одного: як би оболонка аеростата, що його вітром прибивало до землі, пе розірвалася па тисячу шматків. Годинами Сміт блукав майже безлюдним майданом, спостерігаючи за повітряною кулею. Те ж саме робив і Пенкроф: засунувши руки до кишень, він походжав майданом, час від часу позіхаючи, немов заблукав сюди знічев’я і не знає, як йому вбити час; а насправді теж побоювався, що оболонка кулі розірветься або, чого доброго, лопнуть канати і куля понесеться в небеса.

Настав вечір. Опустилася непроглядна пітьма. По землі повз густий туман, схожий на хмари. Пішов дощ, змішаний зі снігом. Відразу похолоднішало. Якась волога імла нависла над Ричмон-дом. Здавалося, що шалена буря встановила перемир’я між обложниками й обложеними, і гармати замовкли, вгамовані грізним ревінням урагану. Вулиці міста спорожніли. Ні душі й на майдані, посередині якого бився на вітрі аеростат, — можливо, не вважали за потрібне у таку люту непогоду охороняти його. Отже, все сприяло втечі полонених, але як же зважитися па страшну-подорож, як віддати себе на поталу шаленій стихії?

— Огидна погодка! — пробурчав Пенкроф і, вхопившись за капелюха, ударом кулака міцніше його насунув. — Ну, та нічого! Якось впораємося!

0 нів па десяту Сайрес Сміт і його супутники з різних боків прокралися на майдан, де панував непроглядний морок, тому що вітер загасив усі газові ліхтарі. Не видно було навіть обрисів величезного аеростата, прибитого вітром до землі. Крім мішків з баластом, прив’язаних до запобіжної сіткй, гондолу кулі ще тримав міцний канат, — ’він був пропущений крізь залізне кільце, вправлене в бруківку, і обидва його кінці прив’язані до плетеної гондоли.

П’ятеро бранців зустрілися біля цього кошика. Ніхто їх ие помітив — стояла така темрява, що. й самі вони один одного не бачили.

Сайрес Сміт, Гедеоп Спілет, Наб і Герберт мовчки забралися в гондолу, а тим часом Пенкроф, за вказівкою інженера, відв’язував один за одним мішки з баластом. Через кілька секунд моряк приєднався до своїх товаришів.

Тепер аеростат утримував тільки канат, і Сайресу Сміту залишалося лише дати наказ до відльоту.

1 раптом у цю хвилину в гондолу стрибнув собака. Це був Топ, улюблений пес інженера, — обірвавши свій ланцюг, вій прибіг слідом за хазяїном. Боячись, що собака, виявиться зайвим вантажем, Сайрес Сміт хотів його прогнати.

— Не біда, візьмемо й собаку! — сказав Пенкроф і викинув з гондоли два мішки з піском.

Потім він відв’язав канат, і куля, злетівши наЬскіс, з несамовитою силою здійнялася в піднебесся, збивши при. зльоті два димарі.

Ураган бушував на всю свою люту міць. Уночі ніхто й гадки не мав про спуск, а коли настав день, землі пе було видно через щільну завісу туману. Тільки на п’ятий день під аеростатом у просвіті між хмарами, що їх вітер гнав з жахаючою швидкістю, з’явилося море.

Читачам уже відомо, що з п’яти втікачів, які піднялися 20 березня па повітряній кулі, чотирьох викинуло 24 березня на пустельний берег на. відстані шести тисяч миль від Ричмонда⁴, а той, кого не виявилося серед врятованих, той, до кого вони насамперед кинулися на допомогу, був не хто інший, як Сайрес Сміт — людина, що цілком природно стала їхнім проводирем.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

О п’ятій годині вечора. — Той, кого не вистачає. — Розпач Наба. — Пошуки в північному напрямку. — Острівець. — Ніч туги і тривоги. — Ранковий туман. — Наб пускається уплав. —

Земля на видколі. — Переправа через протоку

Інженера Сміта, який прилаштувався у вічках запобіжної сітки, змило хвилею, коли порвалися мотузки. Зник і його собака Топ — вірний пес сам кинувся в море на допомогу хазяїну.

— Вперед! — крикнув журналіст.

І всі четверо — Гедеон Спілет, Герберт, Пенкроф і Наб, — забувши про голод і втому, вирушили на пошуки свого товариша.

Бідолаха Наб плакав з люті й розпачу при думці про те, що він утратив найдорожчу йому на світі людину.

Не минуло й двох хвилин з тієї миті, як Сайрес Сміт зиик. Отже, супутники його, які досягли землі, ще могли сподіватися, що вони встигнуть врятувати інженера.

— Шукати його треба. Шукати! — вигукнув Наб.

— Так, Набе, — відповів Гедеон Спілет. — Ми знайдемо його!

— Живим?

— Живим!

— Уміє він плавати? — запитав Пенкроф.

— Уміє! — відповів Наб. — До того ж з ним Топ...

Моряк прислухався до ревіння океану і похитав головою.

Інженер зник біля північної частини узбережжя, приблизно за

півмилі від того місця, куди викинуло інших. Якщо йому вдалося дістатися до найближчої обмілини — виходить, пройти їм необхідно якнайбільше півмилі.