Презентация PowerPoint

Відтоді минуло чимало днів, але Сайрес Сміт, немов передбачаючи, як і раніше зберігав упевненість, що нещасний вигнанець рано чи пізно повернеться.

— Це останній спалах неприборканого, дикого характеру, — повторював інженер, — він викликаний каяттями совісті, але тепер уже людина не винесе самоти.

Тим часом колоністи продовжували працювати, і па плато Круговиду й у коралі, де Сайрес Сміт задумав побудувати ферму. Насіння, зібране Гербертом на острові Таборі, було, зрозуміло, посіяне найретельніше. На плато розбили великий город з акуратними, добре обробленими грядками, і колоністам доводилося трудитися не покладаючи рук. Там для них завжди знаходилася робота. Овочів більшало, почали скопувати під городи навіть луки. Безліч пасовищ на острові забезпечували онаграм корм. Розумніше за все було відвести під городи плато Круговиду, захищене кільцем глибоких струмків; тварини могли б пастися на лугах, не остерігаючись нападу хижаків.

П’ятнадцятого листопада колоністи втретє зібрали врожай пшениці. Поле зробилося невпізнанним за півтора року від того дня, коли там кинули в землю перше зернятко. На другий рік посіяли шістсот тисяч зерен і одержали чотири тисячі буассо, тобто понад п’ятсот мільйонів хлібних зерен. Тепер у колонії вдосталь-буде пшениці, тому що поселенцям вистачить для щорічного посіву близько десяти буассо, щоб збирати гарний врожай, забезпечуючи хлібом і себе, і домашню худобу.

Отже, зібравши врожай, колоністи присвятили весь кінець листопада підготовці до обмолоту зерна.

Справді, маючи зерно, вони не мали борошна, і спорудження млина стало нагальною потребою. Сайрес Сміт спершу хотів скористатися другим водоспадом, що падав у ріку Віддяки, щоб побудувати там водяний млин, тому що перший водоспад уже надавав руху сукновальні, але, помізкувавши, друзі вирішили побудувати звичайний вітряк па плато Круговиду. Зробити це було не так важко; крім того, колоністи не сумнівалися, що на плато, відкритому усім вітрам, що дмуть з моря, вітряний двигун добре працюватиме.

— До того ж вітряк пожвавить і прикрасить пейзаж, — зауважив Пенкроф.

Колоністи взялися за роботу, вибрали будівельний ліс для корпуса й інших складових частин. З брил піщанику, знайдених на північному березі озера, можна було зробити жорна, а на крила вирішили використати тканину з того невичерпного запасу, яким слугувала оболонка повітряної кулі.

• Сайрес Сміт зробив креслення; млин дуже гарно поставити трохи праворуч пташника, біля берега озера. Корпус мав розміститися на стояку, вмурованому в зруб, і обертатися повністю, разом із усім механізмом під дією вітру.

Млин побудували швидко. Наб і Пенкроф, ставши справдешніми теслями, працювали за кресленнями інженера. Незабаром па березі виросла будка з гострим дахом, зовні схожа иа перечницю.

Крила млина міцно насадили на вал за допомогою залізного скріплення. Без особливих зусиль виготовили і внутрішні частини млина: ящик для двох жорен — нерухомого і рухомого; велике квадратне корито, що розширюється догори, з якого зерно сиплеться на жорна, кошик для рівномірної подачі зерна, охрещений «по-. тряском», тому що він без-упишю трясеться, і, нарешті, сито, через яке просівається борошно, відділяючись від висівок. Інструменти колоністи мали гарні, робота виявилася нескладною, тому що всі складові частини млина дуже прості.

Колоністи спільно трудилися над його спорудженням, і 1 грудня все закінчили.

Як завжди, Пенкроф захоплювався своєю роботою, не сумніваючись, що млин вийшов чудовий.

— Подув би вітер дужче, і наш млин відмінно обмолотив би все зерно.

— Нехай дме, тільки не сильний, Пенкрофе!

— Але ж крила нашого млина швидше закрутяться!

— Не потрібно, щоб вони оберталися дуже, швидко, — відповів Сайрес Сміт. — Досвід показав, що число обертів млинових крил повинно певним чином залежати від швидкості вітру, вираженої у футах иа секунду. Так, при середньому вітрі, швидкість якого двадцять чотири фути па секунду, крила повинні робити шістнадцять обертів на хвилину, а більшого і не треба.

— Саме подув північно-східний вітер, — вигукнув Герберт, — він нам і допоможе!

Колоністи тріумфували і вирішили, не зволікаючи, обмолотити зерно, тому що їм не терпілось покуштувати хліба власної випічки. Того ж дня вони за райок змололи два-три буассо зерна, а іншого дня коровай, мабуть, занадто крутий, хоч він і був замішаний па пивних дріжджах, пишався иа обідньому столі жителів Гранітного , палацу. Колоністи наминали хліб за обидві щоки, і неважко собі уявити, з яким Задоволенням!

А незнайомець пе подавав ознак життя. Не раз Гедеон Спілет і Герберт ходили лісом в околицях Гранітного палацу, але втікача не зустріли і навіть не знайшли слідів його перебування. Колоністи почали непокоїтися. Звичайно, людина, що жила, як дикун, на острові Табора, знайде собі їжу в лісах Далекого Заходу, багатих па дичину, але чи не повернеться він до своїх старих звичок і чи не оживуть на волі його кровожерливі інстинкти? І все-таки Сайрес Сміт затято повторював, що втікач прийде, немов так підказував йому якийсь внутрішній голос.