Презентация PowerPoint

Інженер розповідав йому про щось, намагаючись розбудити його дрімаючий розум, змушуючи незнайомця прислухатися і придивлятися. Іноді до кімнати входив то один, то інший колоніст, часом друзі збиралися всі разом. Найчастіше вони говорили про мореплавство — про те, що ближче за все будь-якому морякові. Часом невідомий начебто вслухався у розмову колоністів, і друзі незабаром перекопалися, що він дещо розуміє. Іноді вони помічали в нього на обличчі скорботний вираз, що свідчило про щиросердні страждання, тому що важко було припустити, що вігі прикидається; але нещасний мовчав, хоча не раз їм здавалося, що слова готові зірватися з його вуст.

Він зберігав якийсь сумний спокій. Але чи не був його спокій удаваним? Чи не тужив він у неволі? Важко сказати. А можливо, він поступово мінявся на краще, адже це було так природно. Він потрапив у тісне коло друзів, у спокійну обстановку, жив у повному достатку, постійно спілкувався з колоністами, до яких зрештою звик, завжди був ситий і тепло одягнений. Але чи облагородило його нове життя, яке він тепер вів, або ж, і це слово тут доречніше, його просто вдалося приручити? Ось у чому було питання, і Сайресу Сміху хотілося швидше розвіяти свої сумніви, але він боявся наполохати хворого, тому що вважав його хворим! Утім, чи зцілиться коли-небудь невідомий?

Інженер безперервно, спостерігав за ним. Він стежив за кожним порухом його душі, якщо тільки це слово можна було застосувати щодо невідомого. Як хотілося Сайресу Сміту осягти цю душу!

Колоністи з щирим хвилюванням стежили за тим, як протікало лікування, почате Сайресом Смітом. Вони' намагалися допомогти йому в цій справі, продиктованій гуманізмом, і всі, за винятком, мабуть, одного маловіра Пенкрофа, сподівалися, як і Сайрес Сміт, на зцілення невідомого.

Як уже говорилося, незнайомець зберігав незворушний спокій, але всі бачили, що він по-своєму прив’язався до інженера. Тому Сайрес Сміт вирішив випробувати його і, вирвавши зі звичної обстановки, відпустити на берег океану, який раніше розстилався перед його очима, на галявину лісу, що мав нагадати йому ті ліси, де він провів стільки років!

— Але, мабуть, одержавши волю, він утече від нас? — запитав Гедеон Спілет.

— Одначе необхідно зробити цей експеримент, — відповів Сайрес Сміт.

— Ось побачите, — зауважив Пенкроф, — наш красень зараз же дремене, як тільки опиниться на вільному повітрі й зачує волю!

— Не думаю, — відповів Сайрес Сміт.

— Спробуймо, — підтримав Гедеоп Спілет.

— Спробуймо! — повторив інженер.

Було це ЗО жовтня; невідомий з острова Табора вже дев’ять днів провів у неволі, в Гранітному палаці. Стояла спека, і сонячне світло заливало острів.

Коли Сайрес Сміт і Пенкроф увійшли до кімнати, бранець лежав біля вікна і дивився на небо.

— Ходімо з нами, друже мій! — сказав йому інженер.

Невідомий підхопився. Пильно подивившись иа Сайреса Сміта, він пішов слідом за ним, а моряк, крокуючи позаду, всім своїм виглядом показував, що нітрохи не вірить в успіх задуму.

Біля дверей Сайрес Сміт і Пенкроф посадили невідомого в підйомник, а Наб, Герберт і Гедеон Спілет чекали їх унизу. Кошик спустився, і за кілька хвилин усі зібралися на березі.

Колоністи відійшли від незнайомця, щоб не обмежувати його.

Вій зробив кілька кроків до моря, очі його збуджено блищали, але він і не думав тікати. Він дивився, як хвилі, розбившись об острівець, ліниво хлюпають об берег.

— Поки вій бачить тільки море, — зауважив Гедеон Єпілет, — і воно, можливо, не викликає в нього бажання втекти.

— Ви маєте рацію, — відповів Сайрес Сміт, — треба його відвести иа плато до галявини лісу. Там випробування буде переконливіше.

— Але ж втекти йому не вдасться: мости розведені, — заува--жив Наб.

— Як же, — вигукнув Пенкроф, — так він і злякався твого Гліцеринового струмка! Він миттю через нього перебереться!

— Побачимо, — тільки і сказав Сайрес Сміт, зазираючи в очі

своєму підопічному. ' ' .

Колоністи відвели невідомого до гирла ріки Віддяки; піднявшись лівим берегом, усі вийшли на плато Круговиду.

Коли невідомий опинився иа галявині лісу і побачив розкішні дерева, листя яких гойдав легкий вітерець, вій із захватом почав ковтати запашне лісове повітря, і глибокий подих вирвався з його грудей.

Колоністи стояли віддалік і готові були схопити його при найменшій спробі до втечі.

І дійсно, нещасний ледве не кинувся в струмок, що відокремлював від нього ліс, — м’язи на його ногах на мить напружилися... Але він негайно ж відступив, опустився на землю, і велика сльоза скотилася по його щоці!

— Ти. плачеш, — вигукнув Сайрес Сміт, — виходить, ти знову став людиною!

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ