Презентация PowerPoint

Наступного дня, 20 жовтня, о сьомій годині ранку, після чотириденного плавання «Бонадвентур» обережно причалив до берега біля гирла ріки Віддяки.

Сайрес Сміт і Наб, стривожені негодою і довгою відсутністю друзів, на світанку піднялися иа плато Круговиду і, нарешті, побачили довгоочікуваний «Бонадвентур».

— Слава Богові, вони повернулися! — вигукнув Сайрес Сміт.

А Наб з радості кинувся танцювати, закрутився, плескаючи в

долоні і голосно повторюючи:

— Ох, хазяїне, хазяїне!

І ця пантоміма виглядала зворушливіше будь-яких пишних промов!

Спочатку інженер, порахувавши людей на палубі «Бопадвеиту-ра», вирішив, що Пенкроф не розшукав на острові Табора людини, яка пережила аварію корабля, або що нещасний відмовився розстатися зі своїм острівцем і змінити одну в’язницю на іншу.

І дійсно, на палубі стояли тільки троє: Пенкроф, Герберт і Гедеон Спілет.

Коли судно причалило, інженер і Наб уже чекали друзів на березі, і пе встигли мандрівники ступити на землю, як Сайрес Сміт сказав:

— Ми дуже тривожилися за вас, друзі мої: ви запізнилися! Чи пе сталося з вами якого-небудь лиха?

— Ні, — відповів Гедеон Спілет, — навпаки, все цілком благополучно. Зараз усе вам розповімо.

— Одначе вам не вдалося нікого знайти; ви втрьох вирушили, втрьох і повернулися.

— Перепрошую, містере Сайрес, — заперечив моряк, — нас четверо.

— Ви знайшли жертву катастрофи?

— Так.

— І ви його привезли?

— Так.

— І він живий?

— Так.

— Де ж він? Хто він такий?

— Він — людина, або, точніше, колись був людиною! — вимовив Гедеон Спілет. — Ось і все, Сайресе, що ми можемо вам сказати!

І друзі негайно ж переповіли інженеру все, що сталося з ними під час подорожі. Розповіли про свої пошуки, про те, як знайшли на острівці одну-єдину хатину, давно покинуту, як, нарешті, потрапив у полон той, хто зазнав аварії корабля, і, здавалося, ие належав більше до роду людському.

— Ніяк не зрозумію, чи добре ми вчинили, що привезли його сюди?

— Звичайно, добре, Пенкрофе, — жваво відгукнувся інженер.

— Але це ж божевільний!

— Припускаю, одначе: всього кілька місяців тому це була така ж людина, як ми з вами. Хто знає, що станеться з тим з иас, хто, переживши друзів, залишиться на самоті на цьому острові? Горе тому, хто самотній, друзі мої, і, думаю, самотність швидко доводить людину до божевілля, якщо бідолаха дійшов до такого стану.

— Але, містере Сайрес, — вигукнув Герберт, — чому ж ви думаєте, що нещасний здичавів усього лише кілька місяців тому?

— Тому Що записка, знайдена нами, написана недавно, а скласти її міг тільки він, - відповів Сайрес Сміт.

— Або його товариш, померлий недавно, — додав Гедеон Спілет.

— Це неможливо, люб’язний Спілете.

— Чому ж? —' здивувався журналіст.

— А тому, що в записці згадувалися б дві особи, — пояснив Сайрес, — у ній же говориться лише про одного потерпілого.

Герберт кількома словами переповів те, що сталося па зворотному шляху, як до бранця повернувся розум у ту мить, коли скажений шквал немов розбудив у ньому моряка; юнак звернув особливу увагу Сайреса Сміта на цей цікавий факт.

— Так, Герберте, — відповів інженер, — ти маєш рацію, надаючи великого значения цьому факту. Нещасного можна вилікувати, тому що він позбувся розуму, піддавшись розпачу. Тепер же вій житиме серед людей, і раз у ньому ще є душа, ми зцілимо його.

Привезеного з острова Табора бранця із глибоким жалем роздивлявся інженер, а Наб — з великим подивом, коли того вивели з каюти, що знаходилася па носі судна; ступигіши иа землю, він спробував вирватися й утекти.

Але Сайрес Сміт підійшов до нього і, владним жестом поклавши йому руку на плече, подивився па нього з невимовною добротою. І нещасний, иемов підкоряючись якійсь силі, затих, опустив очі, похнюпився і перестав пручатися.

Усіма покинутий бідолаха! -- прошепотів інженер.

Сайрес Сміт уважно спостерігав за бранцем. Судячи із зовнішності, у жалюгідній цій істоті не залишилося нічого людського, але Сайреса Сміта, так само як перед цим і Гедеона Спілета, вразив якийсь невловимий проблиск думки в його очах.

Вирішили оселити бранця, або невідомого, як відтепер почали називати його нові побратими, в одній з кімнат Гранітного палацу, звідки він не міг утекти. Бранець, не пручаючись, увійшов до незнайомого для нього житла, тому поселенці острова Лінкольна почали сподіватися, що, оточивпіи його турботою, вони одного дня матимуть нового товариша.

За сніданком, приготованим Набом нашвидкуруч, тому що журналіст, Герберт і Пенкроф помирали від голоду, Сайрес Сміт попросив докладно розповісти йому про все, що сталося з ними під час подорожі. Він погодився з друзями, іцо невідомий — очевидно, англієць або американець: сама назва «Британія» говорила про себе, до того ж Сайрес Сміт ие сумнівався, що, незважаючи на кошлату бороду і скуйовджене волосся, розпізнав у рисах незнайомця, характерне для англосакса.