Презентация PowerPoint

— Загін вирушив у дорогу, сподіваючись перетнути австралійський материк. Немає нічого дивного, що вони зазнали невдачі: адже зграя Айртона, або Бена Джойса, називайте його як завгодно, йшла то попереду, то позаду експедиції, готуючись виконати задум свого ватажка.

Тим часом «Дуикап» стояв на ремонті в Мельбурнському порту. Айртои умовив лорда Глеиарвана, що потрібно наказати «Дункану» з Мельбурна вирушити на східне узбережжя, — там бандити легко заволоділи б яхтою. Айртои завів експедицію в непрохідні ліси неподалік від узбережжя, де вона терпіла неймовірні нестат-ки, потім переконав Глеиарвана написати листа помічнику капітана яхти і взявся доставити цього листа, у якому Гленарван наказував екіпажу негайно привести «Дункан» до затоки Туфолда, розташованої иа східному узбережжі за декілька днів шляху від стоянки загону. Там Айртоиа мала чекати його зграя.

Зраднику ледве не вручили наказ па ім’я помічника капітана, але тут його зненацька викрили, і йому довелося втекти. Одначе лист віддавав під владу Айртона яхту, і він постарався роздобути його за будь-яку ціну. Це вдалося, і за два дні Айртои уже був у Мельбурні.

Досі злочинцю щастило, і він уявив, що так буде й далі: він відправить «Дуикап» до затоки Туфолда, зграя бандитів переб’є екіпаж і заволодіє судном, а він, Бен Джойс, господарюватиме в тутешніх морях. Господь ие дав лиходію здійснити свої криваві задуми.

З’явившись до Мельбурна, Айртои передав наказ помічнику капітана, Томові Остину, і той, ознайомившись з його змістом, відразу велів знятися з якоря; але можна собі уявити розчарування і лють Айртона, коли на другий день плавання він довідався, що помічник капітана веде яхту не до затоки Туфолда, а до східного берега Нової Зеландії! Айртон спробував заперечити, але Остип показав йому листа. І справді, завдяки щасливій випадковості — описці фраицуза-географа — кораблю велено було відправитися до східних берегів Нової Зеландії.

Усі плани Айртона зруйнувалися! Він здумав бунтувати. Його замкнули. Отже, він плив проти волі до Нової Зеландії, не знаючи, що сталося з його зграєю, що сталося із загоном лорда Гленарвана.

«Дункан» рухався вздовж берегів Нової Зеландії до третього березня. Того дня Айртон почув постріли. «Дункан» стріляв із усіх коронад, і незабаром лорд Гленарван разом зі своїми супутниками піднявся на борт яхти.

Ось що відбулося за цей час.

Після безлічі випробувань, безлічі небезпек загін лорда Гленар-вана вийшов до східного узбережжя Австралії і дістався до затоки Туфолда. Яхти там не було! Гленарван телеграфував до Мельбурна. Йому відповіли: «Вісімнадцятого цього місяця «Дункан» відплив у невідомому напрямку».

Гленарван вирішив, що його відважний екіпаж потрапив до рук Бена Джойса, а яхта стала піратським судном.

І все-таки Гленарван пе відмовився від пошуків. То була смілива і шляхетна людина. Він сів па перше торговельне судно, що трапилося, доплив на ньому до західних берегів Нової Зеландії, перетнув її, рухаючись тридцять сьомою паралеллю, але ие знайшов ніяких слідів капітана Гранта; зате на східному березі він, на свій подив і завдяки Божій допомозі, знайшов «Дункан», що за наказом помічника капітана чекав його тут цілих п’ять тижнів!

Сталося це третього березня тисяча вісімсот п’ятдесят п’ятого року. Отже, Гленарван знову ступив на борт «Дункана», — там уже знаходився й Айртон. Його привели до Гленарвана, який хотів вивідати у лиходія, чи знає він що-небудь про долю капітана Гранта. Айртои відповідати відмовився. Гленарван попередив негідника, що в першому ж порту здасть його англійській владі. Але Айртои мовчав.

«Дупкан» продовжував плисти вздовж тридцять сьомої паралелі. А тим часом леді Гленарван вирішила побороти затятість лиходія. Зрештою їй це вдалося, і Айртон обіцяв усе розповісти Глеиарвану, але за умови, що його не видадуть англійській владі, а висадять иа одному з островів Тихого океану. Гленарван погодився, тому що готовий був на все, аби що-небудь довідатися про долю капітана Гранта.

Отут Айртон розповів історію свого життя, зізнавшись, що відтоді, як його висадили на узбережжя Австралії, він нічого не знає про капітана Гранта.

Гленарван проте дотримав свого слова. «Дуикап» плив- усе далі, і ось одного разу з’явився па обрії острів Табор! На ньому і вирішено було залишити Айртопа; і ось на цьому клаптику суші, що лежить на тридцять сьомій паралелі, сталося чудо: виявилося, що там знайшли притулок капітан Грапт і двоє його матросів. Замість них па пустельному острові повинний був оселитися злочинець. Коли він залишав яхту, Гленарван повчав його такими словами:

— Айртоне, ви будете відрізані від світу, від людей. Вам не вдасться втекти з острівця, на який ми вас висаджуємо! Ви будете самотні, як перст, під всевидючим оком Бога, що читає в схованках людського серця, і піхто не буде бідкатися за вами, як ми тривожилися долею капітана Гранта. Ви й не гідні того, щоб про вас пам’ятали чесні люди, але вони вас пе забудуть, Айртоне! Мені відомий цей острів, я знаю, де вас знайти. Пам’ять мені ніколи не зрадить!