Презентация PowerPoint

Зате цинк вони мали. Як пам’ятають читачі, у ящику, підібраному иа мисі Знахідки, був вкладений інший, цинковий, і кращого застосування для цього цинку годі й придумати.

Отже, після довгих міркувань Сайрес Сміт вирішив зробити найпростішу батарею, иа зразок тієї, котру 1820 року винайшов Беккерель, тому що для цієї батареї потрібний лише цинк. Інших же речовин — азотної кислоти і поташу — інженер мав скільки завгодно.

Розповімо, як була влаштована ця батарея, що працювала завдяки взаємодії азотної кислоти і поташу.

Інженер виготовив кілька скляних банок і наповнив їх азотною кислотою. Потім закупорив кожну банку пробкою, прорізав посередині отвір і вставив до нього скляну трубку, нижній кінець якої заткнув глиняною втулкою й обмотав шматочком тканини. Опустивши в кислоту трубку цим кінцем, він влив у її верхній отвір розчин поташу, добутого з попелу деяких рослин; таким чином, пройшовши крізь глиняну втулку, поташ вступав у реакцію з азотною кислотою.

Потім Сайрес Сміт уЗяв дві цинкові пластинки, занурив одну в азотну кислоту, а іншу — у розчин поташу. І негайно ж виник електричний струм; він передався дротом від негативного полюса

— від пластинки, азотній кислоті, до позитивного полюса — пластинки в розчині поташу. Отже, тепер треба було з’єднати всі ці банки, щоб одержати цілу батарею, струм якої привів би в дію електричний телеграф.

Дотепний і простий винахід допоміг Сайресу Сміту встановити телеграфний зв’язок між Гранітним палацом і коралем.

Шостого лютого колоністи почали закопувати вздовж усієї дороги, що веде в кораль, стовпи зі скляними ізоляторами і натягати дроти. За кілька днів усе підготували, треба було тільки пустити струм, — він побіг би дротами зі швидкістю сто тисяч кілометрів за секунду; додамо, що земля слугувала тим провідником, по якому струм повертався до відправної точки.

Виготовили дві батареї — одну для Гранітного палацу, іншу — для кораля, щоб установити між ними двосторонній телеграфний зв’язок.

Прийомний і передавальний апарати були дуже прості. На обох станціях дріт був намотаний на електромагніт, тобто брусок м’якого заліза. У ланцюг уключався струм; він йшов дротами від позитивного полюса до електромагніта, тимчасово намагнічував його і повертався через землю до негативного полюса. Якщо струм припинявся, електромагніт розмагнічувався. Біля електромагніта помістили пластинку з м’якого заліза, що притягалася до нього, коли проходив струм, і поверталася у вихідне положення, як тільки струм переривався. Сайрес Сміт використовував рух пластинки для переміщення стрілки, яка щоразу зупинялася проти потрібної букви алфавіту, нанесеного на циферблаті. Таким чином, інженер установив телеграфне сполучення між Гранітним палацом і коралем.

Все остаточно підготували 12 лютого. У цей день Сайрес Сміт уключив струм і запитав Айртона, чи все в нього благополучно, а за кілька секунд одержав -позитивну відповідь.

Винахід приносив величезне задоволення Пенкрофу; він вранці і ввечері посилав телеграми Айртону й ніколи не залишався без відповіді.

Дві переваги телеграфного зв’язку відразу ж далися взнаки: по-перше, завжди можна

дізнатися, чи вдома Айртои, а по-друге, він був ие такий тепер Самотній, як колись. Втім, не минало й тижня, щоб Сайрес Сміт ие відвідав його, а іноді й сам Айртои приходив до Гранітного палацу, де його завжди радо зустрічали.

Літо минуло в звичайних турботах. Запаси колоністів з кожним днем збільшувалися, овочі й зернові щедро родили; рослини, вивезені з острова Табора, чудово прижилися. Плато Круговиду тішило колоністів. Вони вчетверте зняли дуже гарний врожай пшениці, і тепер нікому й на думку не спадало впевнитися, чи дійсно зібрано чотириста мільярдів зерен! Утім, ГІеикроф вже зібрався перерахувати зерна, але негайно ж відмовився від свого наміру, тому що Сайрес Сміт розтлумачив поважному морякові, що иа цю витівку пішло б майже п’ять з половиною тисяч років, навіть якби вдалося відраховувати по триста зерен на хвилину або по дев’ять тисяч иа годину.

Погода стояла чудова: вдень бувало дуже жарко, зате до вечора спека спадала, дув свіжий морський вітерець, і мешканці Гранітного палацу насолоджувалися нічною прохолодою. Кілька разів над островом Лінкольна вибухали нетривалі, але надзвичайно сильні грози. У пебі подовгу спалахували блискавки, а гуркоти грому здавалися нескінченними.

На ту пору господарство маленької колонії досягло небувалого розквіту. Тепер колоністи харчувалися домашніми птахами, тому що їх розплодилося так багато, що вони вирішили скоротити чисельність пернатих мешканців. Свині опоросилися, тому Набу і Пенкрофу доводилося багато з ними паиькатися. Гедеон Спілет і Герберт, який став під керівництвом журналіста чудовим вершником, нерідко каталися верхи па онаграх, що теж принесли потомс-тво — двох гарнбньких осликів. Іноді ж онагрів запрягали у візок і привозили до Гранітного палацу дрова, кам’яне вугілля, різні матеріали, необхідні інженеру.