Презентация PowerPoint

Спогади про батьківщину. — Надії. — Плани дослідження узбережжя. — 16 квітня — день відплиття. — Вид з моря на півострів Звивистий. — Базальтові скелі на західному березі. — Негода. — Настання ночі. — Ще одна загадка

Минуло цілих два роки! Два роки колоністи жили вдалині від людей! Вони не знали про те, що діється в цивілізованому світі, і, потрапивши на острів, загублений серед океану, немов опинилися иа малесенькому астероїді Сонячної системи.

Що зараз відбувається в них па батьківщині? їх невідступно переслідувала думка про рідну країну, яку роздирала Громадянська війна в ту годину, коли вони її залишали, — можливо, заколот жителів Півдня заливає її потоками крові! Думка ця тривожила їх, і вони часто розмовляли про батьківщину, ие сумніваючись, одначе, що справедлива боротьба жителів Півночі закінчиться перемогою на славу Сполученим Штатам.

За ці два роки жоден корабель не пройшов повз острів, жодне вітрило не з’явилося иа обрії. Очевидно, острів Лінкольна знаходився осторонь від морських шляхів і про нього ніхто ие знав, про ІДО свідчили також і карти. Інакше джерела прісної води, безперечно, залучали б сюди кораблі, хоч на острові й не було зручної бухти.

Безмежне море, що розстелялося навколо, завжди виглядало безлюдно, і колоністи знали: ніхто не допоможе їм повернутися на батьківщину. Треба розраховувати тільки на самих себе. І все-таки в них була єдина можливість врятуватися, про неї колоністи й говорили якось на початку квітня, зібравшись у залі Гранітного палацу.

Мова зайшла про Америку, рідну країну, яку вони майже не сподівалися побачити знову.

— Справді, у нас тільки одна можливість залишити острів Лінкольна, — сказав Гедеон Спілет, — треба побудувати корабель, щоб пройти по морю кілька сот миль. Раз нам вдалося спорудити бот, побудуємо й корабель.

— І дістанемося до островів Туамоту, оскільки дісталися острова Табора, — підхопив Герберт.

— Я не проти цього, — відповів Пенкроф, що мав вирішальний голос у всіх питаннях щодо мореплавства, — не проти, хоча одна справа — пропливти велику відстань, а інша — подолати маленьку! Коли ми плили на острів Табор, вітер грався нашим ботом, як тріскою, але ми знали, що берег недалеко, а тисяча двісті миль — чималий шлях: адже до найближчої землі не менше!

— Невже, Пенкрофе, ви не наважитеся? — запитав журналіст.

— Та я на все готовий, містере Спілет, — відповів моряк, — самі знаєте, перед небезпекою я не відступаю.

— Зваж, Пенкрофе, в нас завівся ще один моряк, — додав Наб.

— Хто ж? — здивувався ГІеикроф.

— Айртон.

— Дійсно, — підтвердив Герберт.

— Якщо тільки він захоче вирушити з нами! — зауважив Пенкроф.

— Що ви, Пенкрофе! — продовжив журналіст. — Чи ие думаєте ви, що якби яхта Глеиарвана пристала до острова Табора в ті дні, коли Айртон жив там, він відмовився б виїхати?

— Ви забуваєте, друзі, — втрутився Сайрес Сміт, — що розум Айртона скаламутився тільки за останні роки. Але справа не в цьому. Треба вирішити, чи можна розраховувати, що шотландський Корабель повернеться за Айртоном? Адже Гленарван обіцяв повернутися на острів Табор, коли вважатиме, що Айртон спокутував свою провину, і я впевнений, він дотримається свого слова.

— Безсумнівно, — сказав журналіст, — і з’явиться незабаром, тому що Айртон у вигнанні вже дванадцять років!

— Та й я згодний з вами, — підхопив Пеикроф, — лорд Гленар

ван повернеться, і чекати па нього недовго. Але де, на вашу думку, пристане його яхта? Звичайно, до острова Табора, а не до острова Лінкольна. ■ '

— Цілком правильно, — втрутився в розмову Герберт, — тим більше, що острів Лінкольна навіть пе нанесений на карту.

— Ось чому, друзі мої, — продовжував інженер, — треба вжити заходів і сповістити того, хто припливе до острова Табора, що Айртои і ми- самі знаходимося на острові Лінкольна.

— Що так, то так, — сказав журналіст, — на мою думку, найпростіше залишити в хатині, де жив капітан Грант, а потім Айртои, записку з точними координатами нашого острова, і покласти так, щоб вона потрапила на очі Гленарваиу або його супутникам.

— До чого ж прикро, — вигукнув моряк, — що ми ие здогадалися зробити цього, коли були на острові Таборі!

— Нам це й на думку не спало! —зауважив Герберт. — Адже ми не знали про минуле Айртона, не знали, іцо за ним обіцяли приїхати; все стало відомо тільки восени, але тоді через негоду не можна було повернутися иа острів Табор.

— Так, — підтвердив Сайрес Сміт, — тоді запізнилися, тепер доведеться чекати до весни.

— А якщо шотландська яхта з’явиться саме тепер? — запитав Пенкроф.