Презентация PowerPoint

Поселенці часто вирушали иа розвідку до хащів Далекого Заходу. їх ие лякала неймовірна спека, тому що сонячні промені ледве пробивалися крізь густе листя, яке наметом розкидалося над ними. Так обійшли вони весь лівий берег ріки Віддяки до дороги, що з’єднувала кораль з гирлом Водоспадної річки.

Йдучи у похід, дослідники брали із собою зброю, тому що їм нерідко траплялися люті кабани, зустріч з якими не обіцяє нічого доброго.

Цим же літом колоністи пішли війною на ягуарів. Гедеон Спілет ненавидів їх лютою ненавистю, і Герберт поділяв його почуття. Обоє чудово озброїлись і нітрохи ие боялися страшний хижаків. Усі захоплювалися відвагою Герберта і холоднокровністю журналіста. Штук двадцять чудових шкір уже прикрашало великий зал Гранітного палацу, і якби погода дозволила, мисливці досягли б своєї мети і винищили всіх ягуарів на острові.

Іноді інженер теж досліджував невідомі частини острова, оглядаючи місцевість з особливою увагою. Він, мабуть, шукав чиїсь сліди в непролазних лісових хащах, одначе жодного разу не помітив нічого підозрілого. Топ і Юп, яких він брав із собою, поводилися спокійно, а тим часом у будинку собака часто з гавкотом бігав навколо колодязя, що не дуже давно марно досліджував інженер.

У ті дні Гедеон Спілет і його помічник Герберт скористалися знайденим у ящику фотографічним апаратом, що досі лежав без застосування, і зробили безліч знімків у иаймальовничіших куточках острова.

Крім апарата із сильним об’єктивом, знайшлося все, що необхідно фотографу. До їхнього розпорядження потрапили колодій для обробки пластинок, азотнокисле срібло, що робить пластинки світлочутливими, гіпосульфіт для фіксажу, хлористий амоній, у якому вимочується папір для позитивів, оцтовокислий натрій і хлористе золото, у якому його просочують. У ящику знайшовся і папір, уже просочений хлором; перш, ніж накласти його на негатив, треба було зробити тільки одне: занурити на кілька хвилин у розчин азотнокислого срібла.

Незабаром журналіст і його помічник стали майстерними фотографами; у них виходили вдалі знімки краєвидів — панорама острова з горою Франкліна на обрії, знята з плато Круговиду, гирло ріки Віддяки, мальовничо оточене високими скелями, лісова галявина і кораль, що приліпився до відрогів гори, вигадливі обриси мису Пазура і мису Знахідки.

Фотографи не забули зафіксувати на знімках і всіх мешканців острова без винятку.

— Ми множимося, — жартував Пенкроф.

Моряк був у захваті від власного портрета, що прикрашав разом з іншими знімками стіпи Гранітного палацу; він розглядав із задоволенням і подовгу цю виставку, неначе перед ним сяяла вітрина розкішного магазину па Бродвеї.

Відверто кажучи, найкраще виглядав дядечко Юп. Він позував фотографу з невимовною поважністю і вийшов на знімку як живий!

— Начебто зараз почне кривлятися,’ — посміювався моряк.

’ Характер Юпа відрізнявся норовливістю, він би розлютився, якби портрет ие припав йому до смаку; але знімок вдався так добре, що вій споглядав його з розчуленим і -самовдоволеним виглядом.

У березні додалося прохолоди. Часом випадали дощі, але повітря зберігало тепло. Цього року березень, — а він відповідає вересню в Північній півкулі!' — виявився більш дощовим і холоднішим, ніж чекали. Можливо, це обіцяло ранню і сувору зиму.

Якось ранком, 21 березня, всім навіть здалося, що випав перший сніг. Уставши рано-вранці, Герберт підійшов до віконця і раптом крикнув:

— Дивіться, весь острівець Порятунку в снігу! ' • . ’

— Зарано йти снігу, — зауважив журналіст, визирнувши у вікно.

До них підбігли друзі — всі переконалися, що не тільки острівець, але й берег біля підніжжя Гранітного палацу вкритий рівною білою пеленою.

— Справжнісінький сніг! — заявив Пенкроф.

— Або щось схоже иа нього, — озвався Наб.

— Але ж термометр показує п’ятдесят вісім, градусів (14° вище нуля за стоградусним термометром)! — зауважив Гедеон Спілет.

Сайрес Сміт дивився па білу пелену мовчки, тому що ие знав, чим пояснити, що сніг випав у таку пору року і в таку теплу погоду.

— Тисяча чортів! т- вигукнув Пенкроф. — Усі наші насадження вимерзнуть!

Моряк уже зібрався спуститися вниз, але непосида' Юп випередив його.

Не встиг орангутанг ступити на землю, як товстий шар снігу здійнявся нагору і розсипався в повітрі незліченними сніжинками, на мить затуливши сонце.

— Птахи! — крикнув Герберт.

Дійсно, то були зграї морських птахів зі сліпуче білим оперенням. Сотиі тисяч птахів опустилися па острівець і на узбережжя, а тепер, злетівши в небо, зникли вдалині, па очах у здивованих колоністів, перед якими, неначе иа сЦепі, зима зненацька перетворилася на літо. На жаль, все відбулося так раптово, що Гедеоиові Спілету і Герберту не вдалося підстрелити жодного птаха. Так друзі й не дізналися, до якої породи належать ці пернаті й як вони називаються.

За кілька днів, 26 березня, виповнилося два роки відтоді, як аеронавти після катастрофи потрапили на острів Лінкольна!

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ