Презентация PowerPoint

Як відрізнялися одна від одної південна і північна частини узбережжя! З одного боку — яскрава зелень лісів, з іншого — дикі, порожні скелі! Південний берег заслуговував назви «залізного берега», — так в інших краях іменують подібні місця; здиблені скелі, здавалося, свідчили про те, що тут в одну з геологічних епох відбулася раптова кристалізація киплячої лави. Колоністи жахнулися б, побачивши страшне накопичення брил, якби випадок закинув їх сюди в годину катастрофи! Оглядаючи околиці з вершини гори Франкліна, вони не уявляли собі, який лиховісний і похмурий цей берег, тому що дивилися на нього з великої висоти, а зараз він постав перед ними у всій своїй неповторній самобутності; можливо, ніде в світі не можна було споглядати подібний ландшафт.

«Бонадвентур» пройшов за півмилі від берега. На такій відстані вони чітко бачили, що узбережжя завалене брилами заввишки від двадцяти до трьохсот футів і найвигадливіших обрисів: брили циліндричної форми нагадували вежі, призматичної — дзвіниці, пірамідальної — обеліски, конічної — фабричні труби. Навіть хаотичне накопичення торосів у льодовитих морях не являло б собою такого величного і страшного видовища. То здавалося, начебто .бачиш містки, перекинуті зі скелі на скелю, то — арки, схожі на браму храму, у глибині якого губився погляд; подалі — великі печери з монументальними склепіннями; а поруч — ліс шпилів, пірамідальних башточок, яких пе знайти в жодному готичному соборі. Витвори природи, різноманітніші й вигадливіші, ніж витвори людської уяви, додавали величі цьому берегу, що тягся па вісім-дев’ять миль.

Сайрес Сміт і його супутники, застигши від здивування, дивилися на узбережжя. Зате Топ без ніяковіння порушував тишу і голосно гавкав, будячи в базальтових скелях багатоголосу луну. Гавкіт цей здався дивним інженеру — саме так гавкав пес, бігаючи навколо отвору колодязя в Гранітному палаці.

— Причалимо, — розпорядився Сайрес Сміт.

І «Бонадвентур» майже впритул підійшов до скелястого берега. Можливо, там виявиться який-небудь грот, вартий обстеження? Але Сайрес Сміт нічого не знайшов — ні печери, ні заглиблення, ніде було причаїтися живій істоті, тому що хвилі під час прибою заливали підніжжя скель. Незабаром Топ замовк, і судно поплило далі, як і раніше за декілька кабельтових від берега.

Північно-західна частина узбережжя була пологою і піщаною; подекуди над болотистою низиною, уже знайомою колоністам,

стирчали самотні дерева; водяні птахи пожвавлювали пейзаж, що разюче контрастував із пустельним берегом, залишеним позаду. .

Незабаром «Бонадвентур» кинув якір біля північного краю острова у невеликій, але такій глибокій бухточці, що вдалося причалити просто до берега. Ніч пройшла спокійно, тому що вітер, якщо можна так висловитися, згас з останніми променями сонця і знову ожив тільки з першими зблисками зорі.

Зійти на берег було неважко, тому Герберт і Гедеон Спілет, визнані кращими мисливцями колонії, зі світанком вирушили до лісу і за дві години повернулися із в’язанками качок і куликів. Топ творив чудеса, і завдяки його моторності та пильності вони не проґавили жодного птаха.

О восьмій годині ранку «Бонадвентур» підняв якір і при попутному вітрі, що помітно свіжів, понісся до мису Північної Щелепи.

— Я нітрохи ие здивуюся, — раптом сказав Пенкроф, — якщо із заходу подме штормовий вітер. Учора захід був багряним, а ранком на небі з’явилися «котячі хвости», а вони не обіцяють нічого гарного.

«Котячими хвостами» називають довгі легкі хмари, розкидані в зеніті, що нагадують жмутки вати; вони ие спускаються нижче п’яти тисяч футів над рівнем моря і звичайно віщують бурю.

— Ну що ж! — вимовив Сайрес Сміт. — Помчимося па усіх вітрилах і пошукаємо притулок у затоці Акули. Думаю, що там «Бонадвептуру» ие загрожуватиме небезпека.

— Цілком слушно, — підтвердив Пенкроф, — до того ж на північному березі нудно — одні дюни.

— Я б охоче провів ие тільки ніч, а й весь завтрашній день у цій затоці, — додав інженер, — її варто оглянути ретельніше.

— Думаю, що нам хоч-не-хоч доведеться це зробити, — відповів Пенкроф, — погляньте, що діється иа заході! Чорно!

— В усякому разі, при попутному вітрі ми встигнемо дістатися до мису Північної Щелепи, — озвався журналіст.

— Вітер-то попутний, — відгукнувся моряк, — а лавірувати доведеться, інакше в затоку не увійдеш, і робити це краще засвітла; адже ми ие знаємо, яке там дно!

— Дно там, можливо, засіяне рифами, — підхопив Герберт, — якщо судити за південною частиною затоки Акули.

— Вам видніше, Пенкрофе, — сказав Сайрес Сміт, — ми на вас покладаємося.

— Будьте певні, містер Сайрес, — відповів моряк, — даремно не ризикуватиму! Нехай .краще мене штрикнуть ножем, тільки б нутро «Бонадвентура» пе постраждало.

«Нутром» Пенкроф називав підводну частину судна, адже він дорожив ботом більше, ніж своїм життям.

— Котра година? — запитав Пенкроф.

— Десята, — відповів Гедеон Спілет.

— А скільки миль залишилося до мибу Північної Щелепи, містере Сайрес?

— Близько п’ятнадцяти, — сказав інженер.