Презентация PowerPoint

— Отож! Чи можете ви зрозуміти, — продовжував Сайрес, — як я, ледве не потонувши в морі, опинився за чверть милі від берега, причому я гадки не маю, як дістався до печери.

— Можливо, у безпам’ятстві... — зробив припущення Пенкроф.

— Це немислимо, — заперечив інженер. — Далі. Чи можете ви зрозуміти, як Топ розшукав ваш притулок, — адже він знаходиться за п’ять миль від тієї печери, де я лежав!

— Йому допоміг інстинкт... — сказав Герберт.

— При чому тут інстинкт, — перебив його журналіст, — тієї ночі лив дощ і шаленів вітер, а Топ з’явився в Нетрях сухим і чистим.

— Далі, — продовжував інженер, — чи можете ви зрозуміти, що за незбагненна сила викинула з води нашого пса після сутички з дюгонем?

— Ні, зізнаюся, не можу, — сказав Пенкроф, — як і не можу зрозуміти, хто розпоров черево дюгоню, адже рана була ножова...

— Далі, — продовжував Сайрес Сміт. — Чи можете ви, друзі, зрозуміти, яким чудом потрапила дробинка до тіла пекарі; як море викинуло, на наше щастя, ящик з необхідними речами, хоча ми й не знайшли слідів аварії корабля; з чиєї волі пляшка з запискою потрапила до нас у руки саме того дня, коли ми вперше вирушили у плавання; чому обірвався фалінь⁴⁵ і пірога, пливучи вниз рікою Віддяки, встигла в ту мить, коли ми її" так потребували; як сталося, що після навали мавп сходи впали з дверей Гранітного палацу, і хто, нарешті, автор тієї записки, яку Айртон, Так він принаймні стверджує, ніколи не писав?

Сайрес Сміт, нічого не упускаючи, перелічив усі дивні події, що сталися на острові. Герберт, Пенкроф і Наб перезирнулися, не знаючи, що відповісти, тому що вперше всі ці події постали перед ними як ланки одного ланцюга і надзвичайно вразили їх.

— їй-богу, ви маєте рацію, містере Сайрес, — вигукнув, нарешті, Пенкроф, — важко пояснити все це!

— Отож, друзі мої, — продовжував інженер, — додам ще один факт, не менш дивний і незрозумілий.

— Який же, містере Сайрес? — жваво запитав Герберт.

— Ви стверджуєте, Пенкрофе, — продовжував інженер, — що, повертаючись з острова Табора, побачили багаття, що палало на березі острова Лінкольна?

— Точно так, — відповів моряк.

— І ви твердо переконані, що бачили вогонь?

— Звичайно.

— А ти, Герберте?

— О, містере Сайрес, — вигукнув Герберт, — вогонь блищав, як зірка першої величини!

— Можливо, це й була зірка? — допитувався інженер.

— Ну їй,' — заперечив Пенкроф, — адже важкі хмари застеляли небо, та й хіба зірка могла зависнути над самим обрієм? Містер Спілет теж бачив багаття, нехай вій підтвердить наші слова!

— Повинен додати, — зауважив журналіст, — що вогоиь горів дуже яскраво, нагадуючи сиіп електричного світла.

— Цілком правильно... — вигукнув Герберт, — і без сумніву горів на майданчику Гранітного палацу.

— Отож, друзі мої, — сказав Сайрес Сміт, — у піч з дев’ятнадцятого на двадцяте жовтня ні я, ні Наб ие запалювали багаття на березі.

— Як, ви ие... — І вражений Пенкроф навіть не закінчив фрази.

— Ми не виходили з Гранітного палацу, — відповів Сайрес Сміт, — і якщо в цю піч на узбережжі горіло багаття, ми тут ні до чого.

Пенкроф і Герберт остовпіли від здивування. Ні, вони не могли помилитися: в ніч з 19 на 20 жовтня вони дійсно бачили вогонь, що горів на березі.

Так! Довелося погодитися: все це оточене таємницею! Якась незбагненна сила, що прихильно ставилася до колоністів, мабуть, володіла островом Лінкольна і вчасно приходила їм на допомогу. Друзі згоряли від цікавості. Чи не ховається таємнича істота де-небудь у заповідному місці? Ось що потрібно довідатися, і за будь-яку ціну!

Сайрес Сміт нагадав товаришам про те, як дивно поводилися Топ і Юп, бігаючи навколо колодязя, що спускався з будинку прямо до моря, і зізнався, що обстежував колодязь, але не знайшов нічого підозрілого. Колоністи закінчили бесіду, вирішивши в перші ж весняні дні обшукати весь острів.

З того- вечора Пенкроф зробився замисленим і заклопотаним. Йому здавалося, що на острові, який він досі вважав своєю власністю, тепер з’явився ще один господар, і що усім їм хоч-не-хоч доводиться підкорятися. Вони з Набом часто розмірковували про загадки острова Лінкольна, а тому що обоє були марновірні, то зрештою майже повірили, що острів під владою якоїсь надприродної сили.

Підійшов травень, що нагадує листопад у Північній півкулі, і потяглися дні негоди. Насувалася рання сувора зима. Тому треба було, не відкладаючи, підготуватися до зимівлі.

Втім, колоністи у всеозброєнні зустрічали і найдужчі холоди. У них був чималий запас саморобного одягу, а численна череда муфлонів з надлишком постачала їм вовну, необхідну для виготовлення грубої, але теплої тканини.