Презентация PowerPoint

— Так, — погодився Сайрес Сміт, — але тепер Айртон може ступити на борт «Дункаиа» з гордо піднятою головою, і я від душі бажаю, щоб це дійсно виявилася яхта лорда Глеиарвана, навряд чи інше судію може з добрими намірами з’явитися сюди! Недарма ж ці місця користуються лихою славою, і я побоююся, як би нас ие відвідали малайські пірати.

— Ми будемо захищати наш острів!— вигукнув Герберт.

— Звичайно, друже, але було б краще, щоб пас не змушували до захисту, — з посмішкою зауважив' інженер.

— А знаєте що? — раптом вимовив Гедеон Спілет. — Острів Лінкольна не нанесений на географічні карти навіть останніх випусків і, отже, мореплавцям невідомий. І чи не здається вам, Сайресе, що саме тому судно, випадково знайшовши нову землю, скоріше захоче обстежити її, ніж пройти повз неї?

— Розумно сказано, — додав Пенкроф.

— Цілком згодний з вами, — підтвердив інженер. — Можна навіть гарантувати, що будь-який капітан вважає прямим своїм обов’язком відзначити, а виходить, і обстежити землю, ще не позначену на карті, апаш острів саме і є такою невідомою географам територією.

— Ну, добре, — погодився Пенкроф, — припустимо, що судно підійде сюди, стане на якір за кілька кабельтових від острова, що ж нам тоді робити?

Загальне мовчання було відповіддю на це лобове запитання. Але після недовгих роздумів Сайрес Сміт проказав своїм звичайним спокійним тоном:

— Ось як нам діяти, друзі, ось що ми зобов’язані зробити: встановимо зв’язок з кораблем і залишимо наш острів, піднявши тут прапор Сполучених Штатів. А потім ми повернемося назад у супроводі тих, хто висловить згоду піти за нами, щоб перетворити паш острів на колонію і подарувати Американській республіці новий і досить корисний клаптик землі в цій частині Тихого океану.

— Ур-ра! — закричав Пенкроф. — Так, ми зробимо нашій батьківщині непоганий подарунок. Освоєння острова вже майже закінчено, усі частини його названі, тут є природна гавань, джерела прісної води, прекрасні дороги, телеграфна лінія, верф і навіть фабрика, значить залишається тільки одне — нанести острів Лінкольна на карту!

— А раптом під час нашої відсутності хто-небудь привласнить собі паш острів? — завагався Гедеон Спілет.

— Чорта з два! — вигукнув моряк. — Я тут залишуся і буду його особисто охороняти, і вже повірте Пеикрофу, у мене острів не вкрадуть мимохідь, як годинника з кишені у роззяви.

Минула ще година, але досі не випадало можливості визначити, чи наближається судно до острова Лінкольна, чи ні, і якщо наближається, то з якою швидкістю. Цього Пенкроф не міг установити. Одначе, оскільки дув норд-ост, природним виглядало припущення, що судно йде правим галсом. До того ж вітер гнав корабель до острова, та й при такому спокійному морі можна було без побоювання наблизитися до берега, хоча глибини в цих місцях ие нанесені на карту.

О четвертій, рівно за годину після виклику, до Гранітного палацу з’явився Айртои.

— До ваших послуг, добродії, — сказав він, входячи до залу.

Сайрес Сміт простягнув йому, як і звичайно, руку і, підвівши

до вікна, сказав:

— Ми викликали вас, Айртоне, у важливій справі. З острова видно судно.

У перший момент Айртон злегка сполотнів, і в очах його майнула тривога. Він визирнув у вікно, уважно оглянув обрій, але нічого не побачив.

— Візьміть підзорну трубу, — сказав Гедеон Спілет, — і подивіться гарненько, Айртоне; можливо, що це «Дункан», він повернувся в ці води, щоб відвезти вас на батьківщину.

— «Дупкап»! — пробурчав Айртон. — Так швидко!

Ці слова зірвалися з губ Айртона проти його волі, і він замовк, упустивши голову на руки.

Невже Довгі дванадцять років, проведені на самоті на пустельному острові, ие спокутували, на думку самого Айртона, його провини? Невже після каяття злочинець не вибачив собі своїх злодіянь і ие вірив, що йому вибачили інші?

— Ні, — не погодився він, — ні, це не може бути «Дункан».

— А ви подивіться гарненько, Айртоне, — сказав інженер, — важливо зиати заздалегідь, з ким маєш справу.

Айртои узяв трубу і навів її в зазначеному напрямку. Протягом декількох хвилин він нерухомо і мовчки вдивлявся в обрій, потім озвався:

— Так, це дійсно судно; але думаю, що ие «Дуикан».

— Чому ж не «Дункан»?— запитав Гедеои Спілет.

— Тому що «Дункан» — парова яхта, а я при всім бажанні пе можу знайти навіть смужки диму ні над кораблем, ні за ним.

— А можливо, він іде тільки під вітрилами, — зауважив Пеик-роф. — Вітер сприяв узятому курсу, а морякам, звичайно, вигідніше берегти вугілля, де ж тут поповнити запаси палива, коли навкруги і землі немає.

— Можливо, правда ваша, містере Пенкроф, — відповів Айртон, — і па судні дійсно погасили топки. Хай воно підійде ближче до берега, тоді все з’ясується.

Після цього Айртон відійшов у куток залу, сів там і замовк. Він навіть не взяв участі в палкій суперечці з приводу загадкового корабля.