Презентация PowerPoint

Схвильовані тим, що сталося, колоністи були просто не в змозі повернутися до перерваної роботи. Особливо нервували Гедеои Спілет і Пенкроф. Вони буквально не могли всидіти иа місці і міряли зал уздовж і впоперек великими кроками. Герберт згоряв від цікавості. Один лише Наб зберігав свій звичайний спокій. Адже рідний край для нього там, де знаходиться Сайрес Сміт, його хазяїн. Інженер сидів занурений у свої думи й у глибині душі, мабуть, швидше побоювався, ніж бажав, щоб корабель пристав до берега.

Тим часом судпо трохи наблизилося до острова. У підзорну трубу вже можна було побачити, що це корабель далекого плавання, а не той малайський «прао», на якому тихоокеанські пірати звичайно вирушають в мандри. Здавалося, похмурі передчуття інженера не підтвердяться і поява цього корабля у водах, які омивають острів Лінкольна, не загрожує колоністам ніякою небезпекою. Пенкроф зиов уважно оглянув невідомий корабель і заявив, що, судячи з оснащення, це бриг, йде він до берега навскіс, правим галсом, під марселями⁴⁶ і брамселями. Айртон підтвердив слова моряка.

Але якщо судно не сповільнить ходу, то незабаром воно сховається за краєм мису Пазура, тому що йде воно на південний захід, і тоді подальші спостереження доведеться вести з височини в бухті Вашингтона біля порту Повітряної кулі. Обставина вкрай прикра, тим більше що вже було близько п’ятої години і вечірні сутінки, звичайно, перешкодять спостереженням.

— Що ж нам робити вночі? — говорив Гедеон Спілет. — Можливо, запалимо багаття і подамо знак морякам, що тут знаходяться люди?

Журналіст поставив своїм друзям непросте питання, і, хоча лиховісні передчуття Сайреса Сміта ще не цілком розсіялися, все-таки вирішили запалити багаття. Адже вночі корабель може сховатися, піти назавжди, і невідомо,-чи з’явиться знов у водах Лінкольна яке-небудь інше судно. Але ж хто знає, які несподіванки приготувала колоністам доля?

— Так, — повторив журналіст, — ми зобов’язані сповістити цьому судну, хто б на ньому не знаходився, що на острові є люди. Якщо ми ие скористаємося єдиним, подарованим нам долею випадком, то, можливо, гірко пошкодуємо про це ЗГОДОМ.

Отже, вирішили, що Наб і Пенкроф вирушать в порт Повітряної кулі і, як тільки спуститься ніч, розпалять величезне багаття, полум’я якого, безсумнівно, приверне увагу екіпажу брига.

Але коли Наб і моряк зібралися залишити Гранітний палац, судно раптом змінило напрямок, воно пішло прямо до острова, тримаючи курс па бухту З'єднання. Мабуть, бриг належав до числа швидкохідних, тому що відстань між ним і берегом помітно зменшувалася.

Наб і Пенкроф затрималися в Гранітному палаці, а Айртону вручили підзорну трубу з проханням визначити, нарешті, «Дун-каи» це чи ні. Адже шотландська яхта теж мала оснащення брига. Отже, мова-йшла про те, щоб установити, чи є труба між двох щогл судна, що знаходилося тепер иа відстані десяти миль від берега.

Вечірні сутінки ще не огорнули небосхил, що полегшувало спостереження. Айртон опустив трубу і переконливо повторив:

— Ні, це не «Дункан»! Та й не може це бути «Дуикаиом»!

Тепер Пенкроф піймав судно в поле зору підзорної труби і повідомив товаришам, що бриг цей водотоннажністю від трьохсот до чотирьохсот тонн, він прекрасно побудований і оснащений, — словом, що це один із швидкісних кораблів, які тільки борознять моря. А от його національну приналежність, поки що визначити важко.

— Правда, на флагштоку розвивається вимпел, — додав моряк, — тільки я ніяк не можу розрізнити кольору.

— За півгодини, якнайбільше, ми про все довідаємося, — зауважив журналіст. — Зрозуміло, що капітан корабля має намір пристати до берега, а виходить, завтра ми з ним познайомимося.

— Так-то воно так! — сказав Пенкроф. —

І все-таки значно краще заздалегідь знати, з ким маєш справу. Правду кажучи, я б хотів уже зараз роздивитися прапор корабля.

Розмовляючи з журналістом, Пенкроф не відривав ока від підзорної труби.

Деиь хилився до заходу, і разом з останніми променями сонця поступово стихав вітер. Вимпел, що розвівався на флагштоку, завис як ганчірка, заплутався у фалах, і зрозуміти, якого він кольору, стало ще важче.

— Ні, це, звичайно, не американський прапор, — говорив Пенкроф, — та й не англійський, на англійському прапорі червоне поле відразу впадає в око; пе схоже, щоб тут були кольори французького або німецького прапора; з іншого боку, це й ие білий морський російський прапор, і не жовтий іспанський... Скоріше він одноколірний... Ану... які ж до цих морів можуть потрапити прапори?.. Чилійський?.. Та ні, він триколірний... Бразильський? Він зелений... Японський? Він жовтий з чорним... а цей...

У цю хвилину вітер надув загадковий прапор. Айртон вихопйв з рук моряка трубу, яку той саме опустив, приставив її до ока і, здивувавшись, крикнув здавленим голосом:

— Чорний!

Справді, на флагштоку корабля теліпалося темне полотнище, і тепер існували всі підстави вважати цього прибульця підозрілим!