Презентация PowerPoint

Загибель чи порятунок? — Терміновий виклик Айртона. — Важлива суперечка. — Це не. «Дункан». — Підозрілий корабель. — Необхідно вжити заходів. — Корабель наближається. — Гарматний постріл. — Бриг стає на якір! — Настання ночі

Два з половиною роки минуло зі знаменного дня загибелі повітряної кулі, а його пасажирам, викинутим па острів Лінкольна, досі ще не вдалося встановити зв’язок з зовнішнім світом. Одного разу журналіст спробував скористатися для цієї мети птахом і, написавши кілька слів, довірив крилатому віснику таємницю їхнього зникнення, але навряд чи можна розраховувати на те, що послання потрапить до людей. За ці роки тільки один Айртон, за вже відомих читачам обставин, приєднався до маленької колонії. І раптом неждано-негадано в день 17 жовтня на вічно пустельній гладіні моря з’явилося судно!

Не залишалося сумніву: повз острів ішов корабель! Але чи наблизиться він до острова? За дві-три години все з’ясується.

Сайрес Сміт і Герберт негайно ж покликали Спілета, Пенкрофа і Наба до великого залу Гранітного палацу і поділилися з ними новиною. Схопивши підзорну трубу, Пенкроф поспішно оглянув обрій і знайшов чорну точку саме в тому місці, де на фотографічній пластинці виднілася ледве помітна цятка.

— Тисяча чортів! Та це дійсно корабель! — вимовив він без особливого, втім, захвату.

— А куди він прямує? В наш бік? — поцікавився Гедеон Спілет.

— Важко що-небудь стверджувати, — відповів Пенкроф. — Поки що на обрії видно тільки щогли, а корпус ще ие з’явився.

— Що ж нам робити? — вигукнув юнак.

— Чекати, — відповів Сайрес Сміт.

Кілька годин колоністи зберігали мовчання, віддавшись бурхливому потоку думок, почуттів, страхів і надій, породжених цією подією, найзначнішоїо від дня їхнього прибуття иа острів Лінкольна.

Звичайно, ие можна було порівнювати наших колоністів з тими нещасними жертвами аварії корабля, яких море викидає па порожній острів, де треба відвойовувати в мачухи-природи право навіть на жалюгідне існування і де людину мучить невідступне бажання повернутися на землю населену. В першу чергу розлука з островом засмутила б Наба, та й Пенкрофа теж, які почували себе тут такими щасливими і багатими. Обоє вони змирились зі своїм новим існуванням, жили серед своїх власних володінь, що силою людського розуму прилучилися до цивілізованого світу. Але ж корабель — це звістки з материка, це, можливо, часточка батьківщини, і ось він тепер з кожною хвилиною наближається до них, на його борту знаходяться люди, істоти схожі на них, — як же було не затріпотіти серцям колоністів побачивши це судно.

Час від часу Пенкроф з підзорною трубою підходив до вікна. Звідти він, напружуючи усю свою увагу, вдивлявся в обриси судна, що тепер знаходилося за двадцять миль від острова. Виходить, нічого й думати, що звідти помітять сигнали. Підняти прапор? Але прапор не побачать, звуки пострілів не почують і не роздивляться диму багаття.

Проте було достеменно зрозуміло, що острів, над яким панувала гора Франкліна, не міг залишитися непоміченим сигнальниками, які сидять на щоглі корабля. Але з якого дива судно пристале до пустельного берега? Хіба не випадково опинилося воно в цій частині Тихого океану, там, де на географічних картах не вказується ніяких земель, якщо не вважати острівця Табора, та й то він лежить осторонь від звичного курсу, яким рухаються судна далекого плавання, прямуючи до Полінезійських островів, до Нової Зеландії і берегів Америки?

Це питання поставало перед кожним членом колонії, і відповів на нього зненацька для всіх Герберт.

— А раптом це «Дупкап»? — вигукнув він.

Ім’я «Дупкап», як пам’ятає читач, мала яхта лорда Гленарвана, який висадив Айртона на острівці Табора й повинний був рано чи пізно повернутися за ним. Але ж цей острівець знаходиться досить близько від острова Лінкольна, і судно, що тримало курс на острів Табор, так чи інакше пройде на виду колоністів. Обидва острови розділяє всього сто п’ятдесят миль за меридіаном і сімдесят п’ять за паралеллю.

— Необхідно попередити Айртоиа і терміново викликати його сюди, — запропонував Гедеон Спілет. — Тільки він один може нам сказати, «Дункан» це чи ні.,

Всі погодилися , з думкою журналіста, і він, підійшовши до телеграфного апарата, що зв’язував Гранітний палац з коралем, вистукав наступні слова:

«Приходьте негайно».

За кілька митей пролунав відповідний дзвінок.

«Йду», — повідомляв Айртон.

Колоністи зііову спрямували погляди на корабель.

— Якщо це «Дункан», — сказав Герберт, — Айртон, звичайно, відразу ж його впізнає, адже він сам плавав якийсь час на цій яхті.

— І якщо впізнає,— додав Пенкроф, — от збентежиться, бідолаха.