Презентация PowerPoint

— Найприкметніше тут те, — зауважив Сайрес Сміт, — що береги затоки утворені двома потоками вулканічної лави, очевидно з кожним виверженням її накопичувалося все більше. Тому затока чудово захищена: мабуть, навіть під час шторму море тут спокійне, як озеро.

— Справді, — відповів моряк, — вітер може увірватися сюди тільки через вузьку горловину між двома мисами, до того ж північний мис прикриває південний, так що шквалам сюди вдертися важкувато. їй-богу, наш «Бонадвентур» міг би тут цілий рік спокійно простояти на якорях.

— Затока для нього великувата! — заперечив журналіст.

— Правда ваша, містере Спілет, — сказав моряк, — для «Бонад-вентура» вона великувата; але я думаю, що коли флоту Сполучених Штатів знадобиться надійний притулок у Тихому океані, то кращого й ие знайти!

— Ми начебто потрапили до пащі акули, — озвався Наб, натякаючи на обриси затоки.

— До самісінької пащі, Набе! — відгукнувся Герберт. — Нічого боятися — акула нас не проковтне.

— Та я, Герберте, й не боюся, — відповів Наб, — але все-таки затока мені не до душі. Дуже вже тут похмуро!

— Що ж ти, Набе, робиш, — вигукнув Пенкроф, — ганьбиш мою затоку, а я вже зібрався подарувати її Америці!

— Як ви думаєте, чи глибоко тут? — поцікавився інженер. — Адже те, що підходить нашому «Бонадвентуру», мабуть, не підійде броньованим судам.

— Перевірити неважко, — відповів Пенкроф.

І моряк кинув у воду саморобний лот — довгий лип із залізним грузилом. Цей лин, а в ньому було близько п’ятдесяти морських сажнів, розмотався до кінця, але лот дна не торкнувся.

— Ну, наші броньовані судна ввійти можуть, на мілину не сядуть, — сказав Пенкроф.

— Дійсно, — погодився Сайрес Сміт, — тут справжня безодня; але ж острів вулканічного походження, і тому немає нічого дивного, що в морському дні трапляються такі глибокі западини.

' — Береги затоки піднімаються немов стрімкі скелі, — зауважив Герберт, — і я думаю, Пенкроф пе дістав би дна, якби кинув біля їхнього підніжжя мотузку в п’ять-шість разів довшу.

— Усе це добре, — сказав журналіст, — але, на мою думку, вашому порту, Пенкрофе, дечого бракує.

— Чого саме, містере Спілет?

— Виступу, виїмки, щоб вибратися па берег; стіна така гладка, що по пій і не видерешся.

І дійсно, до високих, крутих стіп з лави, що оточували затоку, не можна було підступитися. Немов то були неприступні вали бастіону або береги норвезьких фіордів, але ще суворіші. «Бонадвентур» ішов уздовж стіп, ледве не торкаючись їх, але мандрівники не знайшли жодного виступу, що допоміг би їм зійти иа берег.

Пенкроф утішався тим, що при потребі можна буде міною підірвати стіну; потім, вирішивши, що в затоці робити більше нічого, спрямував бот до бухти і близько другої години пополудні опинився у відкритому морі.

— Хух! Нарешті! — вигукнув Наб і зітхнув на повні груди.

Мабуть, нашому славному негру було незатишно у величезній

акулячій пащі!

Від мису Щелепи до гирла ріки Віддяки нараховувалося не більше восьми миль. Розпустивши вітрила, «Бонадвентур» узяв курс на Гранітний палац і поплив, тримаючись на відстані милі від берега. Громаддя скель із застиглої лави незабаром змінилися мальовничими дюнами, де колись чудом врятувався інженер. Там сотнями водилися морські птахи.

Близько четвертої години пополудні бот обігнув ліворуч острівець Порятунку, ввійшов до протоки, що відокремлює острівець від узбережжя, а о п’ятій годині якір «Бонадвентура» встромився в піщане дно гирла ріки Віддяки.

Три доби колоністи ие були в будинку. Айртои чекав їх на березі, а дядечко Юп радісно кинувся їм назустріч, сопучи від задоволення.

Отже, друзі закінчили повиє обстеження узбережжя, не знайшовши нічого підозрілого. Якщо на острові й жила якась таємнича істота, то вона, мабуть, ховалася в хащі непрохідних і ще ие досліджених лісів, на півострові Звивистому.

Обговоривши всі ці питання, Гедеон Спілет та інженер вирішили, що варто вказати друзям на всі ті дивні події, що сталися на острові, особливо на останнє, найнезбагненніше.

Коли вони заговорили про багаття, запалене кимось иа березі, Сайрес Сміт не міг втриматися, щоб удвадцяте не перепитати журналіста:

— Та чи не помилилися ви? Чи не вважали ви багаттям сніп вогню, що вирвався з кратера вулкана, або падаючий метеор?

— Ні, Сайресе, — відповів журналіст, — це було багаття, запалене людиною. Втім, запитайте Пенкрофа і Герберта. Вони теж бачили його і підтвердять мої слова.

І ось кілька днів потому, увечері 25 квітня, коли всі колоністи зібралися иа плато Круговиду, Сайрес Сміт звернувся до них з такими словами:

— Друзі мої! Вважаю своїм обов’язком вказати вам па деякі дивні явища, і мені хотілося б знати вашу думку про них. Ці, я б сказав, надприродні явища...

— Надприродні! — вигукнув моряк, пихкаючи люлькою. — Отже, наш острів можна назвати надприродним?

— Ні, Пенкрофе, але безумовно — таємничим, — відповів інженер, — хоча, можливо, вам і вдасться пояснити те, чого ми зі Спілетом дотепер не в силах зрозуміти.

— Розкажіть же, у чому тут справа, містере Сайрес, — попросив моряк.