Презентация PowerPoint

Спустилася ніч. Молодик, що потьмянів у призахідних променях, уже зник з небосхилу. Глибокий морок огортав острів і море. Важкі хмари обклали обрій, не пропускаючи жодного променя світла. З настанням сутінків вітер зовсім ■ стих. На деревах ие шелестіло листя, ледачі хвилі безшумно набігали иа берег. Корабель зник у пітьмі, вогні на ньому загасили, і якщо він продовжував іти поблизу острова, уже неможливо було визначити його місцезнаходження.

— Е, хтозна, — вимовив ІІеикроф. — Може, цей клятий бриг піде вночі, а ранком ми й сліду його не знайдемо.

Неначе у відповідь на зауваження моряка, над морем блиснув яскравий спалах, і пролунав гарматний постріл.

Бриг був, як і раніше, тут і мав иа борту артилерійські гармати.

Між спалахом вогню і звуком пострілу минуло шість секунд.

Отже, бриг знаходився иа відстані милі з чвертю від берега.

І в ту ж хвилину до колоністів донісся брязкіт ланцюгів, які з гуркотом спускалися через клюзи⁴⁷.

Судио кинуло якір неподалік від Гранітного палацу.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Нарада. — Передчуття. — Пропозиція Айртона. — Пропозиція прийнята. — Айртон і Пенкроф на острівці Порятунку. — Норфолкські каторжники. — їхні плани. — Героїчна спроба Айртона. — Повернення. — Шестеро проти п’ятдесятьох

Тепер уже ие залишалося ні найменшого сумніву щодо подальших намірів піратів. Вони стали иа якір біля острова і, звичайно, завтра на шлюпках спробують досягти берега.

Сайрес Сміт і його товариші готові були діяти, але при усій своїй рішучості вони дотримувалися обережності. їх не виявлять лише тоді, коли пірати, висадившись, обмежаться оглядом берегової смуги і не вважатимуть за потрібне проникнути всередину острова. Хто знає, можливо, вони й справді хочуть тільки запастися прісною водою в ріці Віддяки і, можливо, не помітять ні моста, перекинутого через ріку за півтори милі від гирла, пі ознак господарювання людини в Нетрях?

Але заради чого вони тоді підняли на щоглі чорний прапор? Заради чого стріляли з гармати? Звичайно, з чистих хвастощів, якщо тільки цей постріл пе означав, що відтепер вони, новоприбулі, — господарі острова. Сайрес Сміт знав тепер, що бриг озброєний, як кажуть, до зубів. А чим можуть відповісти колоністи острова Лінкольна піратським гарматам? Рушничними пострілами, і тільки.

— І все-таки, — зауважив Сайрес Сміт, — до нас так легко не підберещся. Тепер, коли отвір колишнього водостоку надійно вкрито очеретом і травою, ворог не зуміє-його знайти, а отже, і проникнути до Гранітного палацу.

— А наші плантації, наш пташиний двір, наш кораль, наші майстерні, усе наше добро! — закричав Пенкроф і навіть тупнув ногою. — Та вони все знищать, все зруйнують за які-небудь дві-три години.

— Можливо, що й так, Пенкрофе, — відповів- Сайрес Сміт, — але ми неспроможні їм перешкодити.

— Чи багато їх? Ось у чому питання, — додав журналіст. — Якщо їх пе більше десятка, ми з ними впораємося, а ось якщо їх сорок, п’ятдесят або ще більше, тоді...

— Містере Сміт, — раптом озвався Айртон, підходячи до інженера, — я хочу попросити вас... Дозвольте мені...

— Що саме, друже мій?

— Дозвольте мені пробратися на бриг і довідатися, яка чисельність його екіпажу.

— Але, Айртоне, — нерішуче заперечив інженер, — це значить ризикувати своїм життям.

— А чому б і ні, містере Сміт?

— Це вже більше, ніж виконати свій обов’язок.

— Я й повинен зробити більше, ніж просто виконати обов’язок, — відповів Айртон.

— Ви хочете дістатися до судпа на пірозі? — допитувався Гедеон Спілет.

— Ні, я хочу спробувати уплав. Людина легко прослизне там, де не пройде Пірога.

— А ви знаєте, що до брига миля з чвертю? — запитав Герберт.

— Я ж тарний плавець, містере Герберт.

— Але, повторюю, ви ризикуєте життям, — зауважив інженер.

— Ну й що з цього, — заперечив Айртон. — Я прошу вашого дозволу, як милості, містере Сміт. Для мене, можливо, це єдиний шанс повернути собі почуття гідності.

— Що ж, відправляйтеся, Айртопе, — сказав інженер; він розумів, що відмова нескінченно засмутила б колишнього злочинця, який став чесною- людиною.

— Я піду з вами, — раптом запропонував Пенкроф.

— Ви мені не довіряєте! — вигукнув Айртон і покірно додав: — Що ж, я цього заслуговую.

— Та ні ж, ні, — палко запевнив Сайрес Сміт, — ні, Айртопе! Пенкроф не сумнівається у вас. Ви просто не зрозуміли його.

— Справді, — підтвердив моряк, — я тільки хотів запропонувати Айртону провести його до острівця. Хто знає, чи не висадився на сушу хто-небудь з цих шибеників, і вдвох, звичайно, краще, ніж одному, перешкодити їм забити на сполох. Я почекаю Айртона на острівці, а на бриг він вирушить без нас, адже він перший запропонував це.