Спустилася ніч. Молодик, що потьмянів у призахідних променях, уже зник з небосхилу. Глибокий морок огортав острів і море. Важкі хмари обклали обрій, не пропускаючи жодного променя світла. З настанням сутінків вітер зовсім ■ стих. На деревах ие шелестіло листя, ледачі хвилі безшумно набігали иа берег. Корабель зник у пітьмі, вогні на ньому загасили, і якщо він продовжував іти поблизу острова, уже неможливо було визначити його місцезнаходження.
— Е, хтозна, — вимовив ІІеикроф. — Може, цей клятий бриг піде вночі, а ранком ми й сліду його не знайдемо.
Неначе у відповідь на зауваження моряка, над морем блиснув яскравий спалах, і пролунав гарматний постріл.
Бриг був, як і раніше, тут і мав иа борту артилерійські гармати.
Між спалахом вогню і звуком пострілу минуло шість секунд.
Отже, бриг знаходився иа відстані милі з чвертю від берега.
І в ту ж хвилину до колоністів донісся брязкіт ланцюгів, які з гуркотом спускалися через клюзи47
.Судио кинуло якір неподалік від Гранітного палацу.
Тепер уже ие залишалося ні найменшого сумніву щодо подальших намірів піратів. Вони стали иа якір біля острова і, звичайно, завтра на шлюпках спробують досягти берега.
Сайрес Сміт і його товариші готові були діяти, але при усій своїй рішучості вони дотримувалися обережності. їх не виявлять лише тоді, коли пірати, висадившись, обмежаться оглядом берегової смуги і не вважатимуть за потрібне проникнути всередину острова. Хто знає, можливо, вони й справді хочуть тільки запастися прісною водою в ріці Віддяки і, можливо, не помітять ні моста, перекинутого через ріку за півтори милі від гирла, пі ознак господарювання людини в Нетрях?
Але заради чого вони тоді підняли на щоглі чорний прапор? Заради чого стріляли з гармати? Звичайно, з чистих хвастощів, якщо тільки цей постріл пе означав, що відтепер вони, новоприбулі, — господарі острова. Сайрес Сміт знав тепер, що бриг озброєний, як кажуть, до зубів. А чим можуть відповісти колоністи острова Лінкольна піратським гарматам? Рушничними пострілами, і тільки.
— І все-таки, — зауважив Сайрес Сміт, — до нас так легко не підберещся. Тепер, коли отвір колишнього водостоку надійно вкрито очеретом і травою, ворог не зуміє-його знайти, а отже, і проникнути до Гранітного палацу.
— А наші плантації, наш пташиний двір, наш кораль, наші майстерні, усе наше добро! — закричав Пенкроф і навіть тупнув ногою. — Та вони все знищать, все зруйнують за які-небудь дві-три години.
— Можливо, що й так, Пенкрофе, — відповів- Сайрес Сміт, — але ми неспроможні їм перешкодити.
— Чи багато їх? Ось у чому питання, — додав журналіст. — Якщо їх пе більше десятка, ми з ними впораємося, а ось якщо їх сорок, п’ятдесят або ще більше, тоді...
— Містере Сміт, — раптом озвався Айртон, підходячи до інженера, — я хочу попросити вас... Дозвольте мені...
— Що саме, друже мій?
— Дозвольте мені пробратися на бриг і довідатися, яка чисельність його екіпажу.
— Але, Айртоне, — нерішуче заперечив інженер, — це значить ризикувати своїм життям.
— А чому б і ні, містере Сміт?
— Це вже більше, ніж виконати свій обов’язок.
— Я й повинен зробити більше, ніж просто виконати обов’язок, — відповів Айртон.
— Ви хочете дістатися до судпа на пірозі? — допитувався Гедеон Спілет.
— Ні, я хочу спробувати уплав. Людина легко прослизне там, де не пройде Пірога.
— А ви знаєте, що до брига миля з чвертю? — запитав Герберт.
— Я ж тарний плавець, містере Герберт.
— Але, повторюю, ви ризикуєте життям, — зауважив інженер.
— Ну й що з цього, — заперечив Айртон. — Я прошу вашого дозволу, як милості, містере Сміт. Для мене, можливо, це єдиний шанс повернути собі почуття гідності.
— Що ж, відправляйтеся, Айртопе, — сказав інженер; він розумів, що відмова нескінченно засмутила б колишнього злочинця, який став чесною- людиною.
— Я піду з вами, — раптом запропонував Пенкроф.
— Ви мені не довіряєте! — вигукнув Айртон і покірно додав: — Що ж, я цього заслуговую.
— Та ні ж, ні, — палко запевнив Сайрес Сміт, — ні, Айртопе! Пенкроф не сумнівається у вас. Ви просто не зрозуміли його.
— Справді, — підтвердив моряк, — я тільки хотів запропонувати Айртону провести його до острівця. Хто знає, чи не висадився на сушу хто-небудь з цих шибеників, і вдвох, звичайно, краще, ніж одному, перешкодити їм забити на сполох. Я почекаю Айртона на острівці, а на бриг він вирушить без нас, адже він перший запропонував це.