Презентация PowerPoint

І «Дункан», знявшись з якоря, незабаром зник з виду.

Відбулося це вісімнадцятого березня тисяча вісімсот п’ятдесят п’ятого року.

Айртои залишився один, але його забезпечили всім необхідним: зброєю, інструментами, їстівними припасами. У його розпорядженні був будинок, споруджений високодостойиим капітаном Грантом. Вигнанцю призначалося самотньо животіти, спокутуючи вчинені ним злочини.

І він покаявся, добродії, совість не давала йому спокою; вій був так нещасний! Він вирішив: якщо одного прекрасного дня люди приїдуть по нього,, йому треба повернутися у світ іншою людиною! Як настраждався цей знедолений! Як багато працював, сподіваючись, що робота його виправить! Як багато часу проводив у молитвах, розраховуючи, що молитва переродить його!

Так жив Айртон два, три роки; але його гнітила самотність, і він ие зводив очей з обрію, сподіваючись побачити корабель і перепитуючи себе, чи довго ще йому доведеться платити за свою провину? Він мучився, і навряд чи кому доводилося так страждати. Адже життя на самоті — катування для того, чию душу терзають муки совісті!

Але, мабуть, небо ще недостатньо покарало нещасного, тому що він почав помічати, що перетворюється на дикуна. Він почував, що починає божеволіти. Важко сказати, коли це відбулося — за два роки чи чотири, але зрештою вигнанець втр ив будь-яку подобу людини — таким ви і знайшли його!

Немає потреби говорити вам, добродії, що Айртон, Бен Джойс і я — одне й те ж. * . .

Кінець цієї сповіді Сайрес Сміт і його товариші вислухали стоячи. Важко передати, як вона їх схвилювала! Вони побачили стільки щирої скорботи, муки, розпачу!

— Айртоне, — урочисто сказав Сайрес Сміт, — ви були закоренілим злочинцем, але я впевнений, що Господь Бог відпустив вам усі гріхи! І як доказ він повернув вас до людей. Ви прощені, Айртоне! Скажіть же, хочете бути нашим товаришем?

Айртон відсахнувся.

— Потиснімо один одному руку, — сказав інженер.

Айртоп кинувся до Сайреса Сміта, міцно потис йому руку, і великі сльози полилися з його очей.

— Згодні ви тепер жити разом з нами? — запитав Сайрес Сміт.

— Містере Сміт, — відповів Айртон, — краще мені ще трохи побути одному в коралі.

— Воля ваша, Айртоне, — відповів Сайрес Сміт.

Айртон уже збирався піти, але інженер зупинив його.

— Стривайте, друже мій, — сказав він. — Адже ви мали намір жити иа самоті, навіщо ж ви кинули в море записку, що навела нас на ваш слід?

— Яку записку? — здивувався Айртои, очевидно не знаючи, про що йде мова.

— Я говорю про записку, вкладену до пляшки: ми знайшли її в морі, у ній повідомлялися точні координати острова Табора.

Айртон провів рукою по чолу. Потім, подумавши, відповів:

— Я ніколи не писав цієї записки і не кидав пляшки в море.

— Ніколи? — перепитав Пенкроф.

— Ніколи! ■

І Айртон, вклонившись, вийшов.

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Бесіда. — Сайрес Сміт і Гедеон Спілет. — Ідея інженера. — Електричний телеграф. — Дроти. — Батарея. — Алфавіт. —

Літо. — Процвітання колонії. — Фотографія. — Удаваний сніг. — Два роки на острові Лінкольна

— Бідний Айртои! — сказав Герберт, повертаючись до кімнати після безуспішної спроби наздогнати Айртона, який спустився по мотузці і зник у мороці.

— Він повернеться, — сказав Сайрес Сміт.

— От так штука, містере Сайрес! — вигукнув Пенкроф. — Що це значить? Як же так? Виходить, пляшку з запискою кинув не Айртои? Хто ж її кинув?

Запитання це напрошувалося саме собою.

— Айртои і кинув записку, — зробив припущення Наб, — тільки на ту пору він уже нічого не мислив.

— Так, — підхопив Герберт, — він не усвідомлював, що робить.

— Іншого пояснения не знайти, друзі мої, — негайно ж погодився Сайрес Сміт, — зрозуміло також, чому Айртон знав точні координати острова Табора, — він довідався про них ще до того, як його висадили иа острів.

— Виходить, що він написав записку до того, як його розум затьмарився, — зауважив Пенкроф, — значить, кинув пляшку в море років сім-вісім тому, але ж чому записка так добре збереглася?

— Це доводить, — відповів Сайрес Сміт, — що Айртои збожеволів ие дуже давно, як йому здається.

— Очевидно, так воно і є, — погодився Пенкроф, — інакше тут нічого не зрозумієш.

— Справді, — підтвердив інженер, не бажаючи продовжувати розмову на цю тему.

. — Як ви думаєте, Айртои розповів нам усю правду? — допитувався моряк. ,

— Зрозуміло, — відповів журналіст. — Усе це — щира правда. Я чудово пам’ятаю, що в газетах друкували повідомлення про рятувальну експедицію Глеиарвана і про її успішне завершення.

— Айртон нам не брехав, сумніватися нічого, Пенкрофе, — додав Сайрес Сміт, — і правда жорстока. Люди, викриваючи себе, завжди говорять правду!