Презентация PowerPoint

Візок був у повній справності. Онагри добре відпочили і могли зробити великий перегін. На візок склали дорожні запаси провіанту, устаткування для табору, похідну кухню і різне начиння, а також зброю і спорядження, дбайливо вибрані в дуже багатому тепер арсеналі Гранітного палацу. Не завадило пам’ятати, що пірати, можливо, ховаються в лісах, зненацька в густих заростях зав’яжеться перестрілка, а отже, маленькому загону колоністів ні в якому разі не можна було розбиватися на групи і віддалятися один від одного.

Вирішили також нікого не залишати в Гранітному палаці. Навіть Топ і Юп мали взяти участь в експедиції. Неприступний притулок міг на деякий час залишитися без охорони.

Переддень виступу, 14 лютого, припадав иа неділю. Весь цей день присвятили відпочинку і вдячним молитвам Творцю. Для Герберта, який уже зовсім видужав, але був ще слабкий, вирішили залишити місце у візку.

На світанку наступного дня Сайрес Сміт вжив усіх заходів, щоб уберегти Гранітний палац від усіляких навал. Мотузкову драбину, якою, завжди піднімалися колоністи, віднесли в Нетрі й ітшбоко зарили в пісок, але поклали її дуже дбайливо, тому що доведеться користуватися нею і після повернення; тамбур підйомника, та й усе це пристосування встигли розібрати — його більше не існувало. Роботу цю виконав Пенкроф, і, затримавшись, для того щоб її закінчити, він спустився з Гранітного палацу останнім по мотузці, перекинутій через виступ скелі; а тільки-ио мотузку забрали, не залишилося ніякої можливості забратися з берега на верхній майданчик.

Погода випала чудова.

— Жаркий деньок обіцяється! — весело сказав журналіст.

— Нічого, лікарю Спілет, — відгукнувся Пенкроф. — Ми підемо лісом, під деревами і сонця пе помітимо.

— Вирушаймо! — сказав інженер.

Візок чекав иа березі біля Нетрів; журналіст наполіг, щоб Герберт їхав на ньому хоча б частину шляху. Юнакові довелося підкоритися розпорядженню свого лікаря.

Наб взяв онагрів за вуздечку. Сайрес Сміт, журналіст і моряк пройшли вперед. Топ, мабуть надзвичайно задоволений, стрибав біля них. Герберт запросив Юпа сісти з ним у візок, і той без зайвих церемоній вмостився біля нього. Настала хвилина відправлення, і маленький загін рушив.

Візок зминув за виступ гранітного кряжа і, проїхавши милю лівим берегом ріки Віддяки, переправився по мосту на інший берег, де вже починалася дорога до порту Повітряної кулі; залишивши дорогу ліворуч, рушили в тіні високих дерев по великих лісах Далекого Заходу.

Протягом перших двох миль дерева не спліталися в непролазну хащу, і візок, вільно проїжджав між ними; іноді мандрівникам доводилось розрубувати сокирою сплетіння ліан або прокладати дорогу в заростях чагариика. Але ніякі серйозні перешкоди ие затримували загін.

У густій тіні гіллястих дерев стояла приємна прохолода. Навколо розкинулося неозоре лісове царство, де, чергуючись, височіли деодари, дугласи, казуарини, банксії, камедні дерева, драцени і зразки інших деревних порід, що вже зустрічалися колоністам.

Зібралися тут і всі представники пташиного населення острова: тетеруки, жакамари, фазани, лорі, галасливі зграйки какаду, папуг і папужок. Пробігаючи між кущами, миготіли агуті, кенгуру, водо-свинки — усе нагадувало колоністам їхні перші експедиції островом.

— А все-таки я помітив зміну, — сказав Сайрес Смїт, — усі чотириногі й пернаті стали боязкішими, ніж колись. Виходить, бандити зазирали в ці ліси, і ми, мабуть, знайдемо тут сліди їхнього перебування.

Справді, у багатьох місцях мандрівники помітили прикмети, які вказували, що лісом недавно проходив цілий загін: тут заломлені гілки дерев, мабуть для того, щоб знайти по цих віхах зворотний шлях, там — купа попелу від згаслого багаття і відбитки людських ніг, що збереглися на глинистому ґрунті. Але не було ніяких ознак, що люди, які проходили, десь зупинилися табором.

Інженер порадив товаришам утриматися від полювання. Постріли могли привернути увагу піратів, — адже вони, чого доброго,

блукали в цих лісах. До того ж мисливцям хоч-не-хоч довелося б віддалитися від візка,, а ходити тут поодинці Сайрес Сміт суворо заборонив.

В другій половині дня, коли мандрівники вже були-за шість миль від Гранітного палацу, йти стало досить важко. У деяких місцях ліс сплітався такою густою хащею, що тільки сокирою можна було прокласти собі дорогу. Перш ніж забиратися в зарості, Сайрес Сміт посилав туди як розвідників Топа і Юпа; вони най сумлінніше виконували свої обов’язки, і якщо спокійно поверталися до господарів, значить все спокійно, — у лісі загін не підстерігали ні пірати, ні дикі звірі — два види однаково небезпечних хижаків.

До вечора колоністи отаборилися миль за дев’ять від Гранітного палацу, на березі маленької річки, притоки ріки Віддяки, про існування якої вони і не підозрювали, — ще один елемент гідрографічної системи острова, що сприяє незвичайній родючості ґрунту.