Презентация PowerPoint

Одначе Гедеоиові Спілету хотілося, не гаючись, розвідати підступи до кораля, і Пенкроф, що зовсім уже втратив терпіння, мав намір піти разом з ним.

— Ні, друзі мої, — відповів інженер. — Дочекайтеся темряви. Я не дозволю вам безцільно ризикувати життям.

— Та що ж це, містере Сайрес!.. — невдоволено вигукнув моряк.

— Заспокойтеся, прошу вас, Пенкрофе! — сказав інженер.

— Єсть заспокоїтися! — відповів моряк і, давши волю своєму гиіву проти піратів, взявся чихвостити їх у хвіст і гриву, пустивши в хід найенергійиіші вислови матроського лексикону.

Отже, колоністи чекали, зібравшись біля'візка, і уважно стежили за тим, що робиться по сусідству, у лісі.

Так настала четверта година. Вітер стих. Під високими деревами запанувала тиша, настільки глибока, що вона виказала б пай-слабший звук: легкий хрускіт тоненької гілочки, що зламалася, шерех обережних кроків по сухому листю, шелест трави, прим’ятої повзучою людиною. Все навкруги було спокійно. Топ нерухомо лежав на землі, поклавши морду на витягнуті лапи, і не виявляв ні найменшої тривоги.

До восьмої години вже досить стемніло, і, здавалося, все сприяло розвідці. Гедеон Спілет заявив, що він готовий вирушити разом з Пенкрофом. Сайрес Сміт дав на це згоду. Топу і Юпу довелося залишитися з інженером, Гербертом і Набом: адже собака міг загавкати, а Юп — заволати, і цей недоречний шум наполохав би ворогів передчасно.

— Даремно собою не ризикуйте, — сказав Сайрес Сміт морякові й журналісту. — Ваше завдання не захоплення кораля, а розвідка. Довідайтеся, засіли там бандити чи ні.

— Вирішено, — відповів Пенкроф.

І обоє розвідників рушили в дорогу. В лісі під деревами вже стояла така темрява, що за тридцять — сорок футів нічого не було видно. Журналіст і Пенкроф ступали обережно й застигали на місці при найменшому підозрілому звуці.

Вони йшли на деякій відстані один від одного, не бажаючи ставати зручною мішенню. Тре'ба сказати, що вони щохвилини чекали пострілу.

За п’ять хвилин Гедеон Спілет і Пенкроф уже вийшли на галявину лісу; перед ними була галявина, а вкінці її — частокіл, що оточував кораль.

Вони зупинилися.» Бліде, сутінкове проміння ще освітлювало довкілля. За тридцять кроків від себе розвідники побачили ворота кораля, здавалося, замкнені. Треба було подолати тридцять кроків — від галявини до огорожі. Але за термінологією, що вживається в балістиці, простір цей являв собою «небезпечну зону». Дійсно, кілька куль і навіть самотній постріл могли вкласти на місці всякого, хто наважився б з’явитися в цій «небезпечній зоні».

Гедеон Спілет і моряк ніколи не відступали перед небезпеками, але вони добре розуміли, що зараз будь-яка необережність могла виявитися фатальною не тільки для них самих, але й для товаришів. Якщо уб’ють розвідників, що станеться із Сайресом Смітом, Набом і Гербертом?

Правда, Пенкроф, збуджений близькістю ворогів, — адже він припускав, що розбійники заховалися в. коралі, — вже рушив вперед, але журналіст міцно схопив його за плече.

— За кілька хвилин зовсім стемніє, — прошепотів він на вухо Пенкрофу. — Тоді й почнемо.

Пенкроф зупинився, міцно стискаючи ствол своєї рушниці, і завмер у чеканні, подумки проклинаючи бандитів.

Незабаром згасли останні, тьмяні відсвіти. Галявину огорнув морок, немов виповз із лісової хащі. Гора Франкліна височіла, начебто величезний заслін, що закривав смугу заходу; швидко впала пітьма, як це буває в низьких широтах. Час було діяти.

З тієї хвилини, як журналіст і Пенкроф зупинилися на галявині лісу, вони не випускали з виду огорожу. Здавалося, в коралі нікого немає. Гребінь огорожі виділявся в темряві чорною лінією, і ніщо не змінювало його чітких обрисів. Одначе, якби в коралі були пірати, їм довелося б поставити тут дозорця, щоб.убезпечити себе від усякого роду неприємних несподіванок.

Гедеон Спілет стис руку своєму товаришу, і обоє поповзли до кораля, тримаючи рушниці напоготові.

Вони підібралися до воріт: у мороці не майнуло жодної, іскорки світла.

Пенкроф спробував відчинити ворота, але припущення його самого і журналіста були правильні — ворота виявилися замкненими-, і замкненими зсередини: моряк переконався, що зовнішні засуви не засунуті. З цього випливало, що пірати знаходяться в коралі й, цілком імовірно, замкнулися міцно-преміцно, щоб до них не могли увірватися.

Гедеон Спілет і Пенкроф прислухалися.

За огорожею панувала мертва тиша. Мабуть, муфлони і кози спали, із хлівів не долинало ні звуку.

Не чуючи ні найменшого шуму, журналіст і Пенкроф розмірковували, чи не перелізти їм через огорожу. Одначе це суперечило вказівкам Сайреса Сміта.

Спроба могла увінчатися успіхом, але вона могла призвести і до поразки. Адже якщо пірати нічого не підозрюють про напад, що готується, то зараз є можливість захопити їх зненацька, і хіба можна ризикувати, усе зіпсувати, необачно перебравшись через огорожу?