Презентация PowerPoint

Зрештою нещасний так ослабнув від мук, яких йому завдавали, що впав у повну прострацію і, знаходячись у такому стані вже два дні, нічого не бачив, нічого не чув і не міг сказати, що відбулося.

— Не знаю, містере Сміт, як це вийшло, що лежав я зв’язаний у печері, а раптом знову опинився в коралі.

— А як сталося, що пірати лежать мертві в огорожі кораля? — запитав інженер.

Мертві? — вигукнув Айртон і, незважаючи на свою слабість, навіть підвівся на ліжку. •

Товариші підтримали його. Він хотів устати з постелі, йому допомогли піднятися, і всі разом рушили до струмочка.

Уже зовсім розвиднілося.

На березі струмка лежали нерухомі тіла в тих позах, у яких, мабуть, застала піратів миттєва смерть.

Айртон був вражений, Сайрес Сміт і всі його товариші мовчки дивилися на нього. ‘ ■

За знаком інженера Наб і Пенкроф оглянули трупи, що вже задерев’яніли на холоді.

Ніяких поранень у мерців не знайшли. І лише пильно вдивившись, Пенкроф помітив у кожного з них маленьку червону цятку, немов слід від забитого місця: в одного цятка була на чолі, в іншого — на грудях, у того — на спині, у цього — на плечі. Звідки взялися ці мітки, встановити було неможливо.

— Ось як їх убито! — сказав Сайрес Сміт.

— Але якою зброєю? — здивовано озвався журналіст.

— І хто ж їх убив? — запитав Пенкроф.

— Вершитель правосуддя на нашім острові, — відповів Сайрес Сміт, — той, хто переніс вас сюди, Айртоне; той, хто своїм втручанням стільки разів рятував пас; той, хто робить для нас усе, що ми не в силах зробити самі, і, зробивши це, ховається від нас.

— Пошукаймо ж його! — вигукнув Пенкроф.

— Так, ми будемо його шукати, — відгукнувся Сайрес Сміт. — Але де причаїлася ця могутня ісТота, яка зробила для нас стільки чудес, ми відкриємо лише в тому випадку, якщо вона захоче покликати нас до себе.

Заступництво невидимого благодійника, що зводило нанівець їхні власні зусилля, і дратувало і разом з тим глибоко зворушувало

Сайреса Сміта. Щоразу його втручання свідчило про відносну безпорадність самого Сайреса Сміта, а для гордих душ таке почуття образливе. У великодушній допомозі, зробленій потайки, уникаючи усяких виявлень подяки з боку тих, кому роблять благодіяння, є відома частка зарозумілості, і, на думку Сайреса Сміта, це зменшувало ціну доброчинства.

— Будемо його шукати, — повторив інженер, — і, дай Боже, щоб нам вдалося коли-небудь довести нашому гордому заступнику, що иас не можна назвати невдячними! Чого б я не дав, аби віддячити йому добром за добро і хоча б ціною власного життя зробити йому яку-небудь важливу послугу!

З того дня пошуки незнайомця стали єдиною турботою мешканців острова Лінкольна. Усе спонукало їх знайти ключ цієї загадки, довідатися ім’я людини, котра володіє справді непоясненою, якоюсь надприродною могутністю.

Колоністи поспішиди повернутися до будинку, і їхні турботи швидко повернули Айртону душевні й тілесні сили.

Наб і Пенкроф перенесли трупи піратів до лісу, подалі від кораля, і глибоко зарили їх у землю.

Потім Айртону розповіли, що відбулося в той час,'як він був у полоні. Він довідався тоді про поранення Герберта і про всі випробування, що випали на долю колоністів. Товариші сказали йому, що вони вже не сподівалися бачити його, так вони боялися, що безжалісні злочинці по-звірячому вбили його.

— А тепер, — сказав на закінчення Сайрес Сміт, — нам залишається виконати свій обов’язок. Половина нашого завдання вирішена. Одначе якщо тепер нам уже нічого боятися піратів і ми знову стали господарями острова, то зобов’язані ми цим не самим собі.

— Чудово, — озвався Гедеон Спілет, — обшукаємо весь цей лабіринт ущелин між відрогами гори Франкліна. Не пропустимо жодного грота, ні однієї западини! О, я думаю, ще жодному журналісту не доводилося розгадувати такої захоплюючої таємниці!

— І ми ие повернемося до Гранітного палацу, поки не знайдемо нашого благодійника, — сказав Герберт.

— Так, — підтвердив інженер. — Ми зробимо все, що в силах людських... Але, повторюю, знайти його нам удасться лише в тому випадку, якщо він сам того побажає!

— Залишімося в коралі, — запропонував Пенкроф.

— Залишімося, — погодився Сайрес Сміт. — Провіанту тут багато, і, крім того, ми знаходимося в самому центрі тієї місцевості, де розпочнемо пошуки. І звідси, якщо знадобиться, можна швидко з’їздити на візку до Гранітного палацу.

— Правильно, — сказав моряк. — Маю тільки одне зауваження.

— Яке?

— Ось уже літо наближається, і не треба забувати, що ми планували подорож.

— Яку подорож? Куди? — запитав Гедеон Спілет.

— На острів Табор, — відповів Пенкроф. — Треба ж залишити там записку, вказати в ній координати нашого острова і повідомити, де тепер знаходиться Айртон, на той випадок, якЩо шотландська яхта прийде по нього. Хто знає, може, ми вже спізнилися.

— Стривайте, Пеикрофе, — сказав Айртон. — На чому ви думаєте дістатися до острова Табор?

— На нашім кораблі!

— На вашім кораблі? — вигукнув Айртон. — Його вже більше немає.

— Як, корабля більше немає?! — закричав Пенкроф, підхопившись на ноги.