Презентация PowerPoint

— Так, Пенкрофе, — сказав Айртои. — Тиждень тому пірати розшукали його в маленькій бухточці, вийшли на ньому в море і...

— І що ж?.. — із завмиранням серця запитав Пенкроф.

— Оскільки в них тепер немає Боба Гарвея, значить нікому вести корабель... Ну, вони й наткнулися на рифи. Суденце ваше розбилося.

— Ах негідники! Ах бандити! Негідники прокляті! — лаявся моряк.

— Пенкрофе, — сказав Герберт, узявши його за руку. —. Ми побудуємо інший корабель, ще кращий і більший колишнього. Адже в нас тепер є всі залізні частини, весь Такелаж і вітрила з піратського брига!

— А ви знаєте, скільки часу треба, щоб побудувати судно водотоннажністю в тридцять — сорок тонн? — з гіркотою зауважив Пенкроф. — На це піде місяців п’ять, а то й півроку.

— Скільки знадобиться, стільки й витратимо часу, але побудуємо судно, — відповів' журналіст. — А цього року не поїдемо на острів Табор.

— Ну, що ж вдієш, Пенкрофе, — втішав його інженер.

— Сталося нещастя, треба витримати його. Сподіваймося, що відстрочка поїздки на Табор не принесе нам шкоди.

— Ех, «Бонадвентур»! Бідний мій «Бонадвентур»! — вигукнув Пенкроф, глибоко вражений втратою суденця, яким він так пишався.

Загибель корабля дійсно був великою втратою для колоністів, і вони твердо вирішили якомога швидше зарадити лиху. Але зараз єдиною їхньою турботою залишалося обстеження всіх схованок на острові.

Пошуки почалися того ж дня, 19 лютого, і тривали цілий тиждень. Біля підніжжя гори Франкліна, між її відрогами і численними їхніми розгалуженнями, вився справжній лабіринт долин і ярів, розташованих надзвичайно примхливо. Очевидно, шукати потрібно було в цих вузьких ущелинах, можливо навіть у надрах гори. Людині, яка бажала залишатися для всіх невідомою, найлегше влаштувати собі потаємне житло ,саме в цій частині острова. Відроги так хаотично перепліталися між собою, що Сайресу Сміту довелося вести пошуки з найсуворішою методичністю.

Насамперед обстежили всі долини південного схилу вулкана й біля джерел Водоспадної річки. Айртон показав, колоністам притулок бандитів — ту печеру, де він нудився в ув’язненні, поки його ие перенесли в кораль. У печері все залишалося в тому ж вигляді, як і при Айртоні. І так само, яїс при ньому, лежали там зброя, порох, кулі та провіант, який бандити викрали і тримали у своєму лігвищі про запас.

Колоністи ретельно обстежували всю сусідню з печерою долину, порослу прекрасними деревами, головним чином хвойними; потім, обігнувши край південно-західного відрога, вони направилися у вузьку ущелину, що доходила до мальовничого накопичення базальтових брил на узбережжі.

Тут дерев росло менше. Траву замінив камінь. Серед стрімчаків стрибали дикі кози і муфлони. Отут починалася порожня частина острова. Уже можна було помітити, що з численних долин, котрі розгалужувалися біля підніжжя гори Франкліна, тільки три багаті на ліс і пасовища, як, наприклад, долина, обрана для кораля і Водоспадної річки, що межувала па заході з долиною Водоспадної річки, а на сході з долиною Червоного струмка. Обидва ці струмки починалися десь у горах, а нижче, увібравши в себе кілька приток, вони перетворювалися на річки, які зрошували південну частину острова. Ріку Віддяки живили головним чином щедрі джерела, що губилися в густій хащі лісу Жакамара; незліченні струмки підґрунтових вод, що виливалися такими ж джерелами, зрошували півострів Звивистий.

Одна з вищезгаданих долин, де вистачало питної води, цілком підходила для притулку якого-небудь пустельника, — він міг знайти тут все необхідне для життя. Колоністи ретельно досліджували всі три долини, але ніде не знайшли присутності людини.

Де ж таємничий незнайомець влаштував собі помешкання? Можливо, иа північному схилі, у диких ущелинах, серед скель, які обвалилися, у порожніх тіснинах, між застиглими потоками лави?

Біля підошви гори Франкліна з північного боку пролягали тільки дві широкі і неглибокі долини; вони були зовсім позбавлені зелені, засіяні валунами, поцятковані довгими смугами морен⁵⁵ і потоками застиглої лави, між якими здіймалися пагорбами вулканічні гірські породи і лежали розсипом дрібні уламки обсидіану і лабрадоритів. Ця частина острова потребувала довгих і важких досліджень. У схили гори врізалася тут безліч печер, звичайно надто иезручних для житла, але зовсім схованих від очей і майже неприступних. Колоністи оглянули навіть темні тунелі, що виникли ще в епоху утворення острова. При світлі смоляних смолоскипів дослідники пройшли по всіх цих похмурих галереях, обшукали кожний грот, досліджували кожну западину. Всюди тиша і морок. Здавалося, ніколи ще по цих давніх підземних ходах ие ступала нога людини, ніколи вона не пересунула тут жодного каменю. Усе залишалося таким же, як у ті нескінченні далекі часи, коли підземний вогонь викинув із дна морського ці брили і над водами океану піднявся острів..

Але хоча ці глибинні ходи здавалися зовсім пустельними й у них панував безпросвітний морок, Сайресу Сміту довелося переконатися, що вони не були царством абсолютної тиші.