Презентация PowerPoint

Минула година. Усі спустилися під дощем до моря. За три година рівень води понизився на п’ятнадцять футів. Вхід до печери поступово оголювався, верхівка склепіння виступила над морем щонайменше на вісім футів. Пінисті хвилі, вируючи, протікали під ним, немов під аркою моста.

* Нахилившись, інженер побачив якийсь чорний предмет, що гойдався на воді, і притяг його до себе. Це був човен, прив’язаний мотузкою до виступу внутрішньої стінки печери. Човен був зроблений із щільно скріплених між собою листів заліза. На дні його, під ослонами, лежало два весла.

— У човен! — сказав Сайрес Сміт.

За мить усі вже були в човні. Наб і Айртон сіли на весла, Пенкроф узявся за стерно. Сайрес Сміт, поставивши на форштевень ліхтар, висвітлював шлях.

Проїхали під низько навислою аркою грота, — і раптом склепіння піднялося високо і розширилося; але навколо стояла густа пітьма, і при слабкому світлі ліхтаря неможливо було визначити, наскільки велика ця печера, встановити хоча б приблизно її ширину, висоту і глибину. У надрах цієї підводної базальтової схованки панувала велична тиша. Зовні туди не долинало ані найменшого звуку, для спалахів блискавок були нездоланними товсті стіни.

Подекуди на земній кулі існують величезні підземні печери, своєрідні природні велетенські склепи, що зберігають сліди тієї далекої геологічної епохи, в яку вони утворилися. Одні з них затоплені водами морів, інші приховують у своїх стінах цілі озера. Такі, наприклад, Фінгалова цечера на острові Стаффа, одному з Гебридських островів, або гроти Морга в бухті Дуарнене в Бретані, гроти Бонифачо на Корсиці, печера Ліз-Фіорда в Норвегії і велетенська Мамонтова печера в Кентуккі заввишки п’ятсот футів і довжиною більше ніж двадцять миль. У багатьох місцях земної кулі природа вирила такі склепи, вони збереглися і викликають захват людини.

Щодо печери, у якій опинилися колоністи, у них виникло запитання — чи ие доходить вона до самої середини острова? Човен плив уже чверть години, роблячи повороти, що вказував ПенкрОфу інженер, коротко подаючи сигнал, і раптом він скомандував:

— Праворуч!

Човен змінив напрямок і пішов біля правої стіни печери. У інженера виникло розумне бажання перевірити, чи тягнеться, як і раніше, уздовж неї кабель.

Кабель ішов уздовж стіни, чіпляючись за її виступи.

— Вперед! нер.

Два весла разом занурилися в чорну воду, і човен рушив далі.

Плили ще чверть години, від входу печери подолали, мабуть, півми-лі, і знову пролунав голос Сайреса.

— Стоп! — скомандував він.

Човен зупинився, і перед очима здивованих мандрівників « сяяло яскраве світло, що освітило велйчез-ну печеру, так глибоко вириту природою в надрах острова.

І тоді вони змогли роздивитися цю схованку, про існування якої ніхто не підозрював.

На висоті ста футів піднімалося округле склепіння, його підтримували базальтові стовпи, здавалося, всі виліплені за однією міркою. Такі величезні колони природа споруджувала тисячами в перші епохи утворення земної кори; у знайденій печері на них спиралися неправильної форми арки і вигадливі карнизи. Обрубки базальту, підняті один на одного, досягали сорока — п’ятдесяти футів заввишки; підніжжя колон обмивала вода — зовсім спокійна, незважаючи на бурю, що шаленіла над островом. Промені, виходячи з невідомого джерела світла, поміченого інженером, чітко вимальовували кожну грань базальтових призм, запалювали на них вогненні іскри й начебто пронизували стіни печери, иемов вони були прозорі, перетворювали найменші їхні опуклості на самоцвіти, що блищать. Усі ці різноманітні променисті відблиски відбивалися у воді, тріпотіли на її поверхні, і здавалося, що човен пливе серед вогнеметних струменів.

Не виникало ані найменшого сумніву щодо світла, яке відбивалося у воді, вихоплювало з темряви снопами своїх променів обриси базальтових стін, колон і склепінь печери, Світло це, звичайно, давала електрика: про його походження свідчив білий відтінок променів. Електрика заміняла сонце в цій печері і всю її заливало світлом.

За знаком Сайреса Сміта весла знову вдарили по воді, навколо дощем алмазів розсипалися бризки, човеи рушив До того місця, звідки розливалося світло, і незабаром уже був від нього не більш ніж за півкабельтова.

Підземна водойма досягала тут завширшки трьохсот п’ятдесяти футів, а за сліпучим джерелом світла виднілася величезна базальтова стіна, що закривала дорогу попереду. Печера значно розширювалася, і води морські утворили тут озеро. Але, як і раніше, і склепіння, і причілки печери, і кам’яний заслін, що замикав її, усі ці базальтові призми, циліндри, конуси заливав потік електричного світла, такого яскравого, що він начебто виходив від цих кам’яних брил; здавалося, що їх огранили, немов коштовні діаманти, і кожна грань горить різнобарвними вогнями!