Презентация PowerPoint

До кінця місяця на верфі уже височів на підпірках набір судна, котре вирішили оснастити як шхуну. Набір був майже закінчений, усі шпангоути трималися на тимчасових кріпленнях, і вже виступала форма судна. На цій шхуні, що відрізнялася вузькою носовою частиною і дуже широкою кормою, безсумнівно, можна було при потребі робити досить великі переходи, але вимагалося ще багато часу иа зовнішнє і внутрішнє обшивання судна, настилання, палуби. Після вибуху підводної міни вдалося, на радість будівельникам, врятувати всі металеві частини піратського брига. З покручених дощок обшивки, з корабельних шпангоутів Пенкроф і Айртои вирвали кліщами болти і безліч мідних цвяхів. Таким чином, ковалям довелося менше трудитися, але теслі роботи мали вище голови.

На тиждень будівництво шхуни довелося перервати, зайнятися збиранням врожаю, косовицею та звезти в комори і склади зерно й овочі, зібрані на плато Круговиду. Але тільки-но ці роботи закінчилися, знову взялися за спорудження корабля і вже ні иа мить не відволікалися від нього.

До вечора будівельники ледь трималися на ногах від утоми. Щоб не втрачати даремно часу, вони змінили години своїх трапез: обідали опівдні, а вечеряли тільки після заходу сонця, коли зовсім вже темніло. Тоді вони піднімалися до Гранітного палацу й поспішали швидше лягти спати.

Втім, іншого разу зав’язувалася розмова иа яку-пебудь захоплюючу тему, і колоністи лягали пізніше звичайного. У бесіді вони ділилися своїми мріями про майбутнє й охоче говорили про те, які щасливі зміни в їхній долі принесе подорож на шхуні в найближчі населені краї. І все-таки в планах, що вони будували, незмінно панувала думка про повернення на острів Лінкольна. Ні, ні, хіба можна розстатися з колонією, яку вони заснували, вклавши в неї стільки праці, перенесли такі важкі випробування й одержали стільки перемог? Треба тільки встановити сполучення з Америкою, а тоді розвиток колонії піде ще швидше.

Пенкроф і Наб твердо сподівалися прожити на острові до кінця своїх днів.

— Герберте, — говорив моряк, — адже ти ніколи не розстанешся з нашим островом?

— Ніколи, Пенкрофе, особливо якщо ти приймеш рішення тут залишитися!

— Та я вже прийняв таке рішення, голубе, — відповідав Пенкроф. — Я тебе тут чекатиму. Ти приїдеш із дружиною, з дітками. Я бавитиму твоїх дітлахів, і вони в нас виростуть такими молодцями, тільки тримайся!

— Вирішено! — сміючись і червоніючи, озивався Герберт.

— А ви, містере Сайрес, — мріяв уголос Пенкроф, — ви будете постійним губернатором острова. О, до речі! Яке населення може прогодувати паш острів? По-моєму, не менше десяти тисяч.

Траплялося, друзі подовгу розмовляли так вечорами. Ніхто не висміював Пенкрофа, навпаки — вій усім передавав бажання мріяти, і зрештою журналіст навіть заснував на острові газету «Нью-Лінкольн геральд».

Так уже влаштована людина. Потреба творити, залишити свій слід на землі, вкласти свою душу в щось велике, що житиме довго, переживе його, — ось ознака переваги людини над усіма тваринами, що населяють нашу планету. Ось чому людина стала вінцем творіння, ось що виправдує її панування над світом тварин.

А втім, як знати, можливо в Топа з Юпом теж були які-небудь мрії про майбутнє?

Один тільки Айртон тримав при собі свої думки про те, яке б це було щастя, якщо б йому довелось зустрітися з лордом Гленар-вапом і постати перед усіма новою людиною, що спокутувала свою провину.

Увечері 15 жовтня приємна бесіда затяглася довше звичайного. Була вже дев’ята година. Уже чулися відверті протяжливі позіхання, котрі свідчили про те, що всім час спати, і Пенкроф вирушив до своєї постелі, як раптом у залі пролунав електричний дзвоник.

Усі колоністи були разом — Сайрес Сміт, Гедеон Спілет, Герберт, Айртон і Пенкроф — у коралі не залишилося нікого.

Сайрес Сміт піднявся зі свого місця. Інші здивовано перезиралися, думаючи, що їм вчулося.

— Що це значить? — вигукнув Наб. — Чи не диявол здумав подзвонити?

Ніхто не відгукнувся на цей жарт.

— Погода нині грозова, — зауважив Герберт. — Можливо, впливають електричні розряди...

Він ие договорив. Інженер, на якого всі спрямували погляд, заперечливо похитав головою.

— Почекаймо, — сказав тоді Гедеон Спілет, — якщо це сигнал, то, хто б його не подав, дзвоник, напевно, повториться.

— А хто ж, по-вашому, може подати сигнал? — вигукнув Наб.

— Ти хіба забув? — сказав Пенкроф. — Та той, хто...

Слова його перервав новий дзвоник, — молоточок швидко забарабанив по чашечці дзвоника.

Сайрес Сміт підійшов до апарата і, пустивши дротом струм, послав у кораль телеграму:

— Що вам потрібно?

За кілька секунд по колу з алфавітом зарухалася стрілка, і мешканці Гранітного палацу прочитали відповідь: -

«Негайно приходьте в король».

— Нарешті! — викликнув Сайрес Сміт.