Презентация PowerPoint

— Я й ие кажу, що нам загрожує землетрус, — жваво відгукнувся Сайрес Сміт, — бережи, Боже, нас від нього! Ні. Але ці коливання викликані підземним вогнем. Земну кору можна сміливо уподібнити до стійок казана, а ви самі знаєте, що під тиском газу стінки казана тремтять, наче металева пластинка. Ми саме й спостерігаємо це явище.

— До чого ж красиві снопи вогню! — вигукнув Герберт.

У цю хвилину з кратера бризнув феєрверк, іскор, сліпучий блиск яких не могли сховати густі клуби пари. Тисячі сяючих осколків і вогненних цяток розлетілися навколо вулкана. Деякі з них піднялися навіть вище шапки диму і розсипалися розпеченим пилом. Цей спалах супроводжувався підземними вибухами, немов десь поблизу била картеччю батарея.

Сайрес Сміт, журналіст і Герберт цілу годину провели на плато Круговиду, а потім спустилися вниз і повернулися до Гранітного палацу. В інженера був такий замислений, вірніше такий заклопотаний вигляд, що Гедеон. Спілет не втримався і запитав, чи не передбачає він у найближчому майбутньому якої-небудь небезпеки, прямо або побічно пов’язаної з виверженням.

— І так і ні! — відповів Сайрес Сміт. -

— Але хіба найбільше нещастя, що може з нами статися, ие землетрус, який загрожує загибеллю нашому острову? Відверто кажучи, я цього не боюся, оскільки пара і лава знайшли собі вільний вихід. '

— І я теж боюся не землетрусу, вірніше, не того, що звичайно називають цим словом — 'зсув земної кори, викликаний розширенням підземних газів, — відгукнувся Сайрес Сміт. — Але існу,-ють інші причини, що можуть призвести до катастрофи.

— Які ж, дорогий Сайресе?

— Поки я ще й сам добре не знаю... Я повинен подивитися... піднятися на гору... за кілька днів, я сподіваюся, все з’ясується.

Гедеон Спілет не наполягав, і незабаром, незважаючи на підземний гуркіт, що з кожною годиною ставав усе голоснішим і відлунював по острову, мешканці Гранітного палацу заснули безпробудним сном. ,

Минуло три дні — 4, 5 і 6 січня. На верфі тривало спорудження корабля, й інженер намагався якомога прискорити роботу, хоча відкрито про це нічого не говорив. Вершина гори Франкліна була, неначе каптуром, прикрита темною хмарою найлиховіснішого вигляду, із кратера разом з полум’ям виривалося тепер розпечене каміння, деяке з них падало назад у жерло вулкана. Пенкроф, що навіть у виверженні бачив кумедні риси, час від часу вигукував:

— Погляиьте-но! Наш,велетень грає в крем’яхи! Дивіться, наш велетень жонглює!

І дійсно, викинуті вулканом камені знову зникали в безодні, а це дозволяло сподіватися, що лава, здута під впливом внутрішнього тиску, ще не дійшла до отвору кратера. В усякому разі, спостерігаючи за північно-східним схилом, що чітко видиівся із плато Круговиду, колоністи не знайшли на схилі гори ніяких слідів страшного вогненного потоку.

Одначе, як ие квапилися колоністи спорудити повий корабель, їх нерідко відволікали інші настільки ж важливі справи. В першу чергу треба було відвідати кораль, де стояла череда муфлонів і кіз, та поповнити запас кормів для худоби. Вирішили, що наступного дня, 7 січня, Айртон поїде в кораль, і, тому що з усіма цими звичними роботами він цілком міг впоратися без сторонньої допомоги, Пенкроф і його товариші чимало здивувалися, почувши наступні слова інженера:

— Раз ви завтра їдете в кораль, Айртоне, я поїду разом з вами.

— Е, ні, містере Сайрес! — вигукнув моряк. — У нас же кожен день на рахунку, і, якщо ви обоє виїдете, нам не вистачить двох пар рук!

— Ми повернемося післязавтра, — відповів Сайрес Сміт, — мені необхідно побувати в коралі... Я хочу знати, чи скоро відбудеться виверження.

— Виверження! Виверження! — невдоволено пробурчав Пенкроф. — Начебто немає на світі речей, важливіших виверження. Мене, як бачите, воно анітрохи не турбує!

Незважаючи иа всі докази моряка, поїздку, задуману інженером, призначили на наступний ранок. Герберту дуже хотілося вирушити разом із Сайресом Смітом, але він побоявся, що це остаточно зіпсує настрій Пенкрофу.

Наступного дня, на світанку, Сайрес Сміт і Айртон сіли у візок, запряжений парою онагрів, які крупною риссю повезли їх у кораль.

Низько над лісом клубочилися важкі чорні хмари, що виривалися з кратера вулкана. Ці хмари, застеляючи небо, складалися, цілком можливо, з різнорідних елементів. Не тільки дим, що б’є з жерла вулкана, додавав їм щільності, але й мінеральні речовини в пилоподібному стані, пуццолана і сірий попіл, дрібний, як борошно найвищого ґатунку. Вулканічний попіл настільки легкий, що спостерігалися випадки, коли він протягом кількох місяців тримався в повітрі, не осідаючи на землю. Після виверження вулкана в Ісландії, що сталося 1783 року, повітря ледве не цілий рік було так насичене вулканічним пилом, що сонячні промені з зусиллям пробивалися крізь його густу завісу.