Презентация PowerPoint

Незабаром після півночі, зібравши останні сили, капітан Немо з зусиллям підняв руки і схрестив їх на грудях, немов хотів померти саме в цьому положенні. Близько години ночі все життя зосередилося в нього в пильному погляді. Востаннє зблиснули вогнем його зіниці, що колись горіли полум’ям. Потім він прошепотів: «Бог і батьківщина!» — і тихо помер.

Сайрес Сміт нахилився і закрив очі тому, хто колись був принцом Даккаром, а тепер уже не був і капітаном Немо.

Герберт і Пенкроф плакали. Айртон змахнув сльозу. Наб опустився на коліна, а журналіст немов скам’янів.

Сайрес Сміт підняв руку над головою покійного:

— Упокій, Господи, його душу! — сказав він і, повернувшись до друзів, додав:

— Помолімося за того, кого ми втратили!

Кілька годин потому вони дотримали свого слова, виконавши останню волю померлого.

Сайрес Сміт і його товариші залишили «Наутилус», несучи із собою єдиний дарунок, заповіданий покійним їхнім благодійником, — скриньку, що містила в собі величезні багатства.

Вони ретельно замкнули чудовий, як і раніше яскраво освітлений зал. Сталеві двері люка задраїли міцно-преміцно, щоб жодної краплі води не проникло до кают «Наутилуса».

Потім колоністи сіли в човен, пришвартований до борту «Наутилуса».

Човен підвели до корми. Там па ватерлінії були влаштовані широкі ■ краии, що сполучалися з камерами, призначеними для занурення корабля.

Відкрили обидва крани, камери наповнилися водою, і «Наутилус», опускаючись усе нижче, зник під її безтурботною гладдю.

Але колоністи ще довго бачили його в глибині крізь товщу морської води; при світлі могутніх електричних ліхтарів вона зблискувала прозорою блакиттю, між тим як печера знову стала чорним склепом. Але, нарешті, широкий сяючий ореол корабля згас, і «Наутилус», що став домовиною капітана Немо, ліг непорушно на . дно океану.

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Міркування колоністів. — Поновлення робіт на верфі. — Перше січня 1869 року. — Стовп диму над вулканом. — Перші ознаки виверження. — Айртон і Сайрес Сміт направляються в кораль. — Дослідження печери Даккара. — Що сказав капітан Немо Сайресу Сміту

Як тільки заяснів світанок, поселенці в повному мовчанні дісталися до виходу з печери, охрещеної ними у пам’ять про покійного капітана Немо «печерою Даккара». Відлив уже почався, і вони легко вибралися з грота, не звертаючи уваги на невеликі хвилі, що лизали підніжжя базальтових стін.

Човен залишили відразу, у затишному куточку, недосяжному для хвиль. Для більшої безпеки Пенкроф, Наб і Айртон спільними зусиллями витягли його на невелику обмілину, що йде вздовж однієї зі стін печери, де човну ніщо ие загрожувало.

З першими проблисками зорі гроза затихла. Тільки десь далеко на заході ще озивався грім, але гуркіт його звучав усе глухіше. Дощ перестав, одначе небо як і раніше затягували хмари. Отже, перший весняний місяць у Південній півкулі, жовтень, почався несприятливо, і рвучкий вітер увесь час переходив з одного румба па іншій, прогнозував нестійку погоду.

Сайрес Сміт із друзями, вибравшись з грота Даккара, повернулись в кораль. По дорозі Наб з Гербертом відв’язали дріт, який капітан провів між коралем і печерою; вони справедливо розсудили, що цей дріт може їм згодом знадобитися.

Поселенці тільки зрідка перекидалися уривчастими фразами. Вони ще знаходилися під враженням усіх тих подій, що розігралися в ніч з 15 на 16 жовтня. їхній невідомий заступник, який приходив їм на допомогу в найважчі хвилини, людина, яку вони в душі вважали своїм добрим генієм, їхній капітан Немо,—'пішов з життя. «Наутилус» разом зі своїм хазяїном похований на дні океану. І кожний мимоволі ще гостріше відчував свою відірваність від іншого світу. Колоністи звикли розраховувати на втручання цієї могутньої сили, якої, на жаль, уже не стало, і навіть Гедеои Спілет, навіть Сайрес Сміт піддалися загальному настрою. Ось чому, вирушаючи в кораль, обоє зберігали глибоке мовчання.

Близько дев’ятої години райку поселейці повернулися до Гранітного палацу.

Вирішили продовжити спорудження корабля і прискорено вести роботи. Сайрес Сміт віддавав цій справі увесь свій час, усе своє вміння. Невідомо, що готувало їм майбутнє. Мати у своєму розпорядженні велике гарне судно, на якому можна здійснювати , плавання навіть у бурю, а при нагоді почати й тривалу подорож, значило мати зайвий ’шанс для порятунку. Якщо, спорудивши судно, колоністи пе зважаться відразу залишити острів Лінкольна і дістатися до Полінезії або берегів Нової Зеландії, то в усякому разі вони зможуть відвідати острів Табор, щоб залишити там записку із вказівкою нового місцезнаходження Айртона. А зробити це необхідно на той випадок, якщо шотландська яхта знову з’явиться в тутешніх водах. Не можна ж справді знехтувати подібною можливістю!