Презентация PowerPoint

— Але це був англійський фрегат! — вигукнув капітан Немо, у якому ожив на мить принц Даккар. — Англійський фрегат! Ви чуєте? Він напав иа мене. Замкнув мене у вузькій, мілкій бухті... Мені потрібно було вирватися... і я вирвався! — Потім він промовив спокійніше: — І право, і справедливість були на моєму боці. Всюди, де міг, я робив людям добро. Іноді доводилося чинити і зло. Не завжди прощення є актом справедливості! — І після короткої паузи капітан Немо повторив:

— Що ви думаєте про мене, добродії?

Сайрес Сміт простяшув капітану руку і серйозним тоном відповів:

— Капітане Немо, ваша провина в тому, що ви хотіли відродити минуле і боролися проти необхідності, проти прогресу. Подібні омани в одних викликають захват, інших обурюють; розумом людським їх можиа пояснити, а суддя їм — один лише Бог. Ви йшли невірним шляхом, але з добрих спонукань, і борючись з такою людиною, до неї не втрачають поваги. Ваші помилки належать до числа тих, котрі не ганьблять чесного імені, і вам нічого боятися суду історії. Вона любить героїчні шаленості, хоча й виносить суворий вирок їхнім наслідкам.

Капітан Немо важко зітхнув і, піднявши руку до неба, тихо сказав:

— Справедливо чи ні чииив я?

Сайрес Сміт повторив:

— Про великі діяння нехай судить Бог, адже все від нього іде! Капітан Немо, чесні люди, які стоять тут, люди, яким ви стільки допомогли, завжди оплакуватимуть вас.

Герберт підійшов до капітана Немо і, опустившись на коліна, взяв його руку і поцілував. Сльози покотилися з очей помираючого.

— Дитя моє, — прошепотів він, — благословляю тебе!..

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

Останні години капітана Немо. — Воля помираючого. — Подарунок друзям, які знали його лише один день. — Домовина капітана Немо. — Поради тіш, хто залишається. — Останні хвилини. — У безодні морській

Настав день, але жоден проблиск сонця не потривожив морок печери. Приплив загородив вхід до неї з боку моря. Але штучне світло, що виривалося довгими пучками променів крізь опукле скло па носі та кормі «Наутилуса», ие згасало, і водна гладінь так само зблискувала навколо дивного корабля.

Нескінченна втома огорнула капітана Немо, він знову впав на диван. Нічого було й думати про те, щоб перенести його до Гранітного палацу, — він висловив бажання залишитися на «Наутилусі» серед безцінних скарбів, які не купити б і за мільйони; тут він вирішив чекати вже недалекої години смерті.

Поки хворий лежав нерухомо, майже непритомний, Сайрес Сміт і Гедеон Спілет уважно спостерігали за його станом. Видно було, що він поступово згасає. Сили залишали його; колись могутнє тіло стало тендітною оболонкою душі, готової розстатися зі світом. Усе життя зосередилося в серці і в мозку.

Інженер і журналіст пошепки порадилися між собою. Які лікарські засоби застосувати? Можливо, вдасться якщо не врятувати, то хоча б продовжити його життя на кілька днів? Сам же він вирішив, що ніякі засоби не допоможуть, і спокійно чекав останньої своєї години — він не боявся смерті.

— Ми тут безпомічні, — сказав Гедеон Спілет.

— Так від чого ж він помирає? — запитав Пенкроф.

— Сили згасли, — відповів журналіст.

— А все-таки, — продовжував моряк, — винести б його иа свіже повітря, иа сонечко, може він і ожив би.

— Ні, Пенкрофе, — відповів інженер, — нічого й намагатися! Та капітан Немо й не погодиться залишити своє судно. Вігі уже тридцять років живе на «Наутилусі» і хоче на «Наутилусі» померти.

Мабуть, капітан Немо почув' відповідь Сайреса Сміта — він трохи підвівся і слабким голосом, але виразно вимовив:

— Правда ваша, пане. Я повинен, та й сам хочу померти тут. І в мене до вас прохання.

Сайрес Сміт і його товариші підійшли До дивана, поправили подушки, щоб хворому зручніше було лежати.

Вони помітили, що капітан Немо обводить очима чудеса, зібрані в його кімнаті, залитій м’яким електричним світлом, що падало з оздобленої арабесками світлової стелі; він оглянув одну за іншою картини, розвішані по стінах, затягнутих чудовими гобеленами, — шедеври італійських, фламандських, французьких та іспанських художників; скульптури — зменшені бронзові та мармурові копії уславлених, статуй, що стояли на п’єдесталах; прекрасний орган, розташований біля задньої стіни; вітрини з усілякими рідкостями, що оточували влаштований у середині залу басейн, де красувалися прекрасні зразки морської фауни і флори: водорості, прибережники, морські тварини, подібні до рослин, і рослини, схожі на тварин; перлинові мушлі і нитки з коштовних перлин, нарешті його погляд зупинився на словах, написаних над дверима цього музею — войи слугували девізом «Наутилуса»:.

МОВІІЛБ Ш МОВІЬГ

Здавалося, він востаннє милувався цими чудовими витворами мистецтва і природи, якими обмежив свій світогляд за довгі роки життя в глибинах океану.