Презентация PowerPoint

Ще довго капітан Немо вів таке життя, плаваючи по всіх морях. Але ось померли один за одним усі його супутники, і він поховав їх на кораловому цвинтарі на дні Тихого океану. Порожньо стало иа «Наутилусі», — з усіх, хто втік на ньому від світу людей, живим залишився лише капітан Немо.

Йому було тоді шістдесят років. Самотньому старому вдалося провести «Наутилус» в одну з підводних гаваней, де його корабель іноді відстоювався після плавання.

Цією гаванню служила печера, утворена під островом Лінкольна, вона була й тепер притулком «Наутилуса».

Уже шість років жив тут капітан Немо, не вирушаючи в плавання, тому що вігі чекав смерті — тієї миті, коли він з’єднається зі своїми товаришами, і раптом з волі випадку він виявився очевидцем падіння повітряної кулі, на якій втекли з Ричмонда в’язні «жителів Півдня». Одягнувши скафандр, він робив під водою прогулянку за декілька кабельтових від острова, в тому місці, де інженера Сміта поглинуло море. Капітан Немо піддався пориву великодушності і врятував Сайреса Сміта.

Спочатку вій хотів утекти від п’ятьох аеронавтів, які зазнали катастрофи, але вихід з його гавані був закритий: під дією вулканічних сил піднялося дно базальтової печери, і «Наутилус» уже не міг вибратися зі свого підземелля. Там, де вистачало глибини для легкого човна, ие міг пройти «Наутилус», тому іцо мав досить велику осадку.

Отже, капітан Немо залишився. Він почав спостерігати за своїми сусідами, викинутими на незаселений острів і позбавленими найнеобхідиішого. Але сам він не хотів показуватися їм иа очі. Помалу, бачачи, які це шляхетні, енергійні люди, якою братерською дружбою вони зв’язані між собою, він зацікавився їхньою боротьбою з природою. Хоч-не-хоч він проникнув в усі таємниці їхнього життя. У водолазному костюмі йому неважко було пробиратися на дно провалу, що існував усередині Гранітного палацу; піднявшись по виступах на стінках цього колодязя до верхнього його отвору, він чув, як колоністи розповідали про своє минуле, говорили про теперішнє своє становище і свої плани иа майбутнє. Від них він довідався про кровопролитну боротьбу, у якій одна частина Америки піднялася проти іншої в ім’я знищення рабства негрів. Так, ці люди, що випадково потрапили на острів, були гідні всілякої поваги і могли б примирити капітана Немо з людством, як благородні його представники.

Капітан Немо врятував Сайреса Сміта. Він же привів його собаку в Нетрі, він врятував Топа від дюгоня в глибині озера; він підкинув на мис Знахідки ящик, у якому було стільки речей, корисних для колоністів; він відв’язав човен, і той поплив униз по ріці Віддяки; під час навали мавп він скинув униз мотузкову драбину, прикріплену біля дверей Гранітного палацу; пустивши по морю закорковану пляшку з запискою, він повідомив, що Айртон знаходиться на острові Табор; він підірвав розбійницький бриг за допомогою підводної міни, поставленої на дні протоки; він врятував Герберта від смерті, принісши для нього сірчанокислий хінін, і, нарешті, він же вбив бандитів електричними кулями — своїм винаходом, яким він користувався иа підводному полюванні. Ось чим пояснювалося стільки подій, що могли здатися надприродними; усі вони свідчили про великодушність і могутність капітана Немо.

Цей людиноненависник мав потребу робити добро. Йому хотілося ще раз допомогти людям, для яких він стільки зробив, дати їм кілька корисних порад, до того ж він відчував наближення смерті; у цю грізну годину, давши волю своєму серцю, він, як ми знаємо, покликав до себе колоністів, скориставшись дротом, який з’єднував кораль з «Наутилусом», де теж було встановлено телеграфний апарат. Можливо, він не покликав би їх, якби знав, що його історія почасти відома Сайресу Сміту і той назве його іменем Немо.

Капітан Немо закінчив повість свого життя. Тоді Взяв слово Сайрес Сміт; він нагадав усі випадки, коли втручання великодушного незнайомця виявилося доброчинним для колонії, і подякував йому від свого імені та від імені своїх співтоваришів за все, що він зробив для них.

Але капітан Немо не вимагав вдячності за свої послуги. Одна остання думка хвилювала його, і, потискуючи руку, простягнену йому інженером, він сказав:

— А тепер, пане, коли ви знаєте моє життя, судіть мене.

Говорячи це, капітан, мабуть, натякав на той нещасний випадок, свідками якого стали троє іноземців, які потрапили на борт «Наутилуса», — про цю подію француз-професор, безсумнівно, розповів у своїй книзі, і вона мала здобути сумну популярність.

Справді, за кілька -днів до втечі професора і двох його супутників «Наутилус», що знаходився в північних широтах Атлантичного океану, ринувся иа фрегат, що його переслідував, протаранив його своїм корпусом і потопив без будь-якого жалю.

Сайрес Сміт зрозумів натяк і нічого не відповів.