Презентация PowerPoint

О шостій годині ранку зовсім розвиднілося. Високо в небі квапливо бігли хмари. Пенкроф і його супутники пройшли майже шість миль від свого притулку. Тепер вони рухалися піщаним плоским берегом, удалечині від нього в морі пролягала гряда підводних скель, які ледве видпілися над хвилями, тому що вже була висока вода. Ліворуч простиралася широка пустельна рівнина, занесена пісками, і на ній піднімалися дюни, порослі колючими будяками. Слабко порізаний берег захищав від океанських вітрів лише переривчастий ланцюг невисоких пагорбів. Подекуди, поодинці або купами, розкидані були криві, потворні дерева, що згинали до заходу і стовбур, і гілля. Далі, на південному заході, сутеніла галявина лісу.

Раптом собака заметушився: то він мчав уперед, то повертався і підбігав до Пепкрофа, начебто благав його прискорити крок. Потім він зминув з берега на рівнину і, спонуканий разючим своїм чуттям, без найменшого коливання побіг між дюнами.

Мандрівники рушили слідом за ним. Навкруги була глухомань, жодної живої істоти. Широка смуга дюн складалася з примхливо розкиданих бугрів, пагорків і навіть пагорбів. Це була дійсна піщана Швейцарія, і лише завдяки своєму разючому інстинкту собака не заблудився.

Хвилин за п’ять після того як зминули з берега, журналіст і його супутники опинилися перед неглибокою печерою, утвореною у внутрішньому схилі високої дюни. Топ зупинився і лунко загавкав. Спілет, Герберт і Пенкроф увійшли до печери.

Там стояв на колінах Наб, схилившись над тілом, позбавленим життя, розпростертим на ложі з трави. У людині, яка лежала нерухомо, вони впізнали Сайреса Сміта.

РОЗДІЛ восьмий

Чи живий Сайрес Сміт? — Розповідь Наба. — Сліди на піску. — Нерозв’язна загадка. — Перші слова Сайреса Сміта. — Вивчення слідів. — Назад у Нетрі. — Жах Пенкрофа

Наб ие ворухнувся. Моряк кинув йому тільки одне слово:

— Живий?

Наб нічого не відповів. Гедеон Спілет і Пенкроф сполотніли. Герберт завмер, міцно стиснувши руки. Зрозуміло було, що бідний негр такий приголомшений горем, що не помітив своїх товаришів, не чув запитання Пенкрофа.

Журналіст опустився на коліна біля розпростертого тіла, розстебнув на Сайресі одяг і притулився вухом до його грудей. Минула хвилина — ціла вічність, — поки він уловив ледве чутне серцебиття.

Наб підвів голову і подивився навколо незрячим поглядом. На ньому лиця не було, — аж змарнів — так він настраждався. Розбитий утомою, виснажений щиросердною мукою, він змінився до невпізнанності.

І Адже він думав, що Сайрес 5 Сміт помер.

Гедеон Спілет довгим, в*: уважним поглядом вдивився у Сміта і, підвівшись, сказав:

— Живий!

Тоді на коліна опустився Пенкроф, припав вухом до грудей Сайреса Сміта і теж почув слабке биття його серця, навіть відчув ледь помітний його подих.

— Води! — коротко сказав журналіст, і Герберт кинувся шукати воду. Кроків за сто від печери він знайшов прозорий потічок який струменів у піщаному ложі. Він дуже піднявся від учорашньої зливи. Але чим зачерпнути води? У дюнах не було жодної мушлі! Тоді юнак намочив у струмку носову хустку і помчався до печери.

На щастя, виявилося достатньо і мокрої хустки: Гедеон Спілет хотів тільки змочити Сайресу губи. Кілька крапель холодної води зробили чудо. Сайрес Сміт глибоко зітхнув, здавалося навіть, вігі намагається щось- сказати.

, — Ми врятуємо його! — вигукнув журналіст.

Слова ці знову розбудили в серці Наба надію. Він роздягнув свого хазяїна, оглянув, чи немає ран на його тілі. Але ніде не було ні ран, ні забитих місць, иі саден, що дуже всіх здивувало, тому що хвилі, безумовно, пронесли його через підводні скелі; навіть па руках не виявилося жодної подряпини, і було просто незбагненно, як на тілі потопельника не залишилося ніяких слідів його боротьби зі сліпою стихією, його зусиль пробитися-через лінію рифів.

Але пояснення такої дивної обставини доводилося чекати доти, доки Сайрес Сміт спроможний буде говорити і розповість про все, що з ним відбулося. А зараз потрібно повернути його до життя. Можливо, для цього необхідні розтирання? Моряк скинув із себе куртку і взявся з усіх сил розтирати нею закоцюбле тіло Сайреса Сміта. Зігрівшись від цього енергійного масажу, той злегка поворухнув руками,, дихання його стало рівніите. Він помирав від виснаження, і якби Гедеон Спілет з товаришами не встигли б вчасно, інженеру Сміту прийшов би кінець.

— Так ви думали, що помер ваш хазяїн? — запитав Наба моряк.

— Так, — відповів Наб. — І якби Топ не знайшов вас і ви не прийшли б сюди, я б поховав містера Сміта і сам помер би біля його могили!

Як бачите, життя Сайреса Сміта висіло иа волосині!

Тут Наб розповів, як він знайшов хазяїна. Напередодні, вийшовши на світанку з Нетрів, він знову подався на пошуки, вирушив берегом на північ і дійшов до того місця, де вже був Напередодні.