Презентация PowerPoint

— Хіба з нами немає Сайреса? — сказав журналіст. — Інженер наш цілий і неушкоджепий. Вій придумає, як добути вогонь.

— Та з чого?

— З нічого.

Що міг відповісти на це Пенкроф? Він промовчав, тому що в глибині душі не менше своїх товаришів вірив у Сайреса Сміта; для них інженер Сміт був чудом Всесвіту, джерелом премудрості та всіх пізнань людських! Краще опинитися із Сайресом на неза-селеному острові, ніж без Сайреса в найбільшому і культурному місті Сполучених Штатів. Із Сайресом у них не існувало проблем. З ним неможливо було втратити надію. Якщо б хто-небудь сказав цим добрим людям, що землю, иа яку їх викинуло, знищить виверження вулкана, що земля ця кане в безодню Тихого океану, вони спокійнісінько відповіли б: «Тут Сайрес. Ви ж бачите, Сайрес з нами!»

Але поки що інженер, стомлений довгою подорожжю на ношах, усе ще спав безпробудним сном, і супутники не могли звернутися до його винахідливості. Довелося обійтися без вогню й обмежитися досить жалюгідною вечерею. Тетеруків уже з’їли, а засмажити яку-пебудь іншу дичину було неможливо.

Насамперед- Сайреса Сміта перенесли до центрального коридора притулку. Там йому влаштували ложе з підсохлих водоростей. Глибокий сон, в який поринув інженер, міг дати йому тільки користь, відновивши його сили краще, ніж найщедріша їжа.

До ночі подув різкий північно-східний вітер, і стало дуже холодно. Оскільки море знищило перегородки, зроблені Пеикро-фом у коридорах, там тепер безперешкодно розгулювали протяги,

і знайдений притулок виявився мало придатним для житла. Сайрес Сміт зовсім би змерз, якби товариші не познімали із себе хто куртку, хто блузу і пе загорнули його гарненько.

Вечеря того дня складалася з незмінних літодомів; Герберт і Наб принесли їх безліч з берега, а до черепашок юнак додав ще чимало їстівних водоростей, знайдених ним на прибережних скелях, які затоплювало тільки в найбільші припливи. Водорості ці належали до сімейства фукусових, були різновидом саргасів і, висихаючи, утворювали клейку масу, досить багату на живильні речовини. Журналіст і його товариші, поглинувши чимало літо-домів, взялися за саргасів і оцінили, що вони досить непогані на смак. Варто зазначити, що на тихоокеанських берегах Азії тубільці широко вживають саргасів у їжу.

— А все-таки час уже містеру Сміту прокинутися і прийти нам на допомогу, — сказав, моряк.

Між тим холод сильнішав, і ніщо не захищало від нього.

Пенкроф, украй розсерджений, усіляко намагався добути вогонь. Наб допомагав йому в цих експериментах. Вони знайшли трохи сухого моху і, вдаряючи кремінь об кремінь, взялися висікати іскри. Але волокна моху були недостатньо сухі, і він усе не загорявся, тим більше що іскри_; які вилітали, були слабкіші тих, що висікають за допомогою сталевого кресала. Спроба не вдалася.

Потім Пенкроф здумав добути вогонь способом дикунів і спробував терти один об інший два шматки дерева. Якби рухи самого Пенкрофа і Наба можна було, відповідно до нової теорії трансформації енергії, перетворити на теплову енергію, її вистачило б, щоб закипіла вода в котлі паровоза. Одначе вогню вони не добули: шматки дерева зробилися гарячими, а Набу й морякові стало пекуче, — ось і все.

Протрудившись годину, Пенкроф, обливаючись потом, з досадою відкинув цурки.

— Так я й повірю, що дикуни добувають вогонь таким способом! — вигукнув він. — Дереву хоч би що, а руки, ось-ось займуться!

Пенкроф даремно не вірив у цей спосіб. Дикуни дійсно вміють добувати вогонь швидким тертям шматків дерева. Але ие всяке дерево придатне для цього. До того ж недаремно говориться, що справа майстра боїться, а Пенкроф не знав, як узятися за це діло.

Прикрість незабаром минула у Пенкрофа. Шматки дерева, що він відкинув, підібрав Герберт і теж взявся терти їх. Пенкроф не міг втриматися від сміху, дивлячись, як тендітний підліток здумав змагатися з ним, здорованем Пенкрофом, і самовпевнепо повторює його невдалий експеримент.

— Три, друже, три гарненько! — піддражнював він.

— Та я тру тільки для того, щоб зігрітися, як ти, Пенкрофе, — відповів, сміючись, Герберт, — а то в мене зуби від холоду.цокотять!

Дійсно, Герберт добре зігрівся, але не більше. Спробу добути вогонь довелося відкласти до ранку, Гедеоп Спілет удвадцяте заявив, що для Сайреса Сміта така задача — справжня дрібниця. А поки що журналіст улігся спати прямо на піску в одному з коридорів Нетрів, Герберт, Наб і Пенкроф зробили за його прикладом, а Топ розтягнувся біля ніг свого хазяїна.

Наступного дня, 28 березня, інженер прокинувся близько восьмої години ранку, побачив біля свого ложа товаришів, які очікували його пробудження, і так само, як напередодні, спершу запитав:

— Острів чи материк?

Як видно, думка ця не давала йому спокою.

— Відкіля ж нам знати, містере Сміт? — здивувався Пенкроф.

. — Не знаєте?

— Ні. Але обов’язково довідаємося, як тільки ви нас поведете оглянуталутешпі місця, — продовжував Пенкроф. •

— Мені здається, я можу вже встати, — відповів інженер і без особливих зусиль звівся на ноги.

— От і добре! — вигукнув моряк.