Презентация PowerPoint

— Я просто помирав від виснаження, — зауважив Сайрес Сміт. — Друзі мої, дайте мені трішки поїсти, і все минеться. У вас, звичайно, є вогонь?

Моряк зам’явся і не відразу відповів на делікатне запитання. Нарешті, зважившись, сказав:

— ^ЧВ тім-то й біда, містере Сайрес! Немає в нас вогню, або, вірніше сказати, — був вогонь та весь вийшов!

І Пенкроф розповів про те, що сталося напередодні. Інженера насмішив епізод з єдиним сірником, а потім невдала спроба добути вогонь способом дикунів.

— Подивимося, — сказав він. — Якщо не знайдемо нічого такого, що може замінити трут...

— То що тоді? — запитав моряк.

— Тоді зробимо сірники. ,

— Хімічні?

— Хімічні!

-— Не така вже це важка справа, — сказав журналіст, поплескавши Пенкрофа по плечу.

Моряк зовсім не поділяв такої думки,, але заперечувати не став. Усі вийшли з Нетрів. Погода була чудова. Яскраве сонце піднялося над обрієм, і промені його весело грали па призматич-, них гранях високих стрімчаків.

Окинувши швидким поглядом околиці, інженер сів на уламок скелі. Герберт приніс йому кілька жмень черепашок і водоростей та сказав запопадливим тоном:

— Оце й усе, що в ііас є, містере Сайрес.

— Спасибі й на тому, дорогий, — подякував інженер. — На' сьогоднішній ранок досить.

Вій з апетитом з’їв свій злиденний сніданок, запиваючи його прозорою, чистою водою, якої зачерпнули з ріки великою мушлею.

Товариші мовчки дивилися на нього. Вгамувавши так-сяк голод, Сайрес, Сміт схрестив иа грудях руки і сказав;

— Отже, друзі, ви ще не знаєте, куди нас закинула доля — на материк чи на острів?

— Ні, містере Сайрес, не знаємо, — відповів юнак.

— Ну так завтра довідаємося, — сказав інженер. — До завтра доведеться почекати.

— Тільки ось... — зніяковіло заговорив Пенкроф.

— Що «ось»?

: — Як же з вогнем? — запитав Пенкроф, у якого теж була своя надокучлива ідея.

— Не турбуйтеся, Пенкрофе, вогонь ми добудемо, — відповів Сайрес Сміт. — А ви ось що мені скажіть... Учора, коли мене несли иа ношах, я начебто бачив на заході гору, що піднімається над. усім цим краєм.

— Так, — підтвердив Гедеоп Спілет, — гора тут є, і досить висока...

— Прекрасно, — продовжував інженер.Завтра ж ми піднімемося на її вершину і побачимо, куди ми потрапили — на острів чи на материк. А доти, повторюю, нічого не варто починати.

— Як «нічого»? Вогонь нам потр1бён, — уперто повторив моряк.

— Буде в пас вогонь, буде! — сказав журналіст. — Потерпіть трішки, Пенкрофе.

Моряк подивився на нього досить красномовним поглядом, що ясно говорив: «Та вже якщо на вас покластися, містере Спілет, то не скоро ми спробуємо смаженої дичини!» Одначе він стримався і змовчав.

А Сайрес Сміт ие відповів йому ні слова, начебто питання про вогонь зовсім його не цікавило. Занурившись у свої думки, він довго мовчав і, нарешті, озвався:

— Друзі мої, становище наше, можливо, й жалюгідне, але дуже зрозуміле. Все просто. Можливо, ми знаходимося иа материку, а тоді після більш-менш довгих мандрівок зможемо дістатися до яких-небудь населених місць. Але, може, ми потрапили на острів, і вже тут одне з двох: якщо на острові є населення, ми постараємося позбутися лиха за допомогою місцевих ж'ителів, а якщо він иенаселеїшй, — поміркуємо, як мам звідси вибратися самотужки.

— Так, все дуже просто, де вже простіше! — пробурмотів Пенкроф.

— Але куди ж нас усе-таки заніс ураган? Як ви самі думаєте, Сайресе? — запитав журналіст.

, — Я, звичайно, пе можу цього знати напевно, але є всі підстави

припускати, що ми десь у Тихому океані. Адже коли ми вилетіли з Ричмонда, дув північно-східний вітер, і сама вже сила урагану говорить про те, що напрямок його не мінявся. А якщо увесь час зберігався той самий напрямок — з північного сходу на південний захід, — то, виходить, ми пролетіли над декількома штатами — Північною Кароліпою, Південною Кароліною, Джорджиєю, над Мексиканською затокою, над самою Мексикою, у найвужчій її частині, потім над якоюсь смугою Тихого океану. Я думаю, що всього куля пролетіла не менше шести-семи тисяч миль, і якщо напрямок вітру змінився хоч иа піврумба¹⁰, він міг нас занести па Маркізькі острови або на острови Туамоту, а якщо швидкість її була більше, ніж я думаю, то можливо, ми'опинилися в Новій Зеландії. У такому випадку нам неважко буде повернутися па батьківщину, — ми зможемо розраховувати на допомогу англійців або тубільного населення маорі. Але якщо ми потрапили на який-небудь незаселений острів Мікронезії (це ми, можливо, встановимо, коли піднімемося на високу гору, про яку я говорив), то вже нам доведеться залишитися тут назавжди!

— Назавжди? — вигукнув журналіст. — Дорогий Сайресе, що ви сказали? Назавжди?

— Найдоцільніше приготуватися до найгіршого, — відповів інженер. — А все добре нехай буде приємною несподіванкою.

— Правильно! — погодився Пенкроф. — Але давайте все-таки сподіватися, що біля нашого острова — якщо ми на острові — проходять морські судна! Інакше нам зовсім зле прийдеться!