Усі ці різноманітні роботи тривали тиждень; закінчилися вони перш, ніж відбулося перетворення сірчистого заліза на залізний купорос. Колоністи ще встигли доти виготовити глиняні вогнетривкі посудини і скласти цегляну піч особливого пристосування для майбутньої перегонки залізного купоросу. Все закінчили 18 травня і того ж дня майже завершилися хімічні процеси, що відбувалися. Гедеои Спілет, Герберт, Наб і Пенкроф під керівництвом інженера стали чудовими робітниками. Втім, необхідність — ■ кращий учитель, і до неї найбільше прислухаються.
Коли всю купу колчедану перепалили, в результаті хімічних перетворень вийшов залізний купорос, сірчанокислий алюміній, кремнезем, залишкове вугілля і попіл. Усе це поклали до корчаги, наповненої водою, розбовтали в ній, дали відстоятися, і коли рідина стала прозорою-, її злили — вона являла собою розчин залізного купоросу і сірчанокислого алюмінію, всі інші речовини залишилися па дні корчаги у вигляді нерозчинного осаду. Рідину частково випарили, при цьому відклалися кристали залізного купоросу, а иевипарену воду, що містила купорос алюмінію, залишили без використання.
Тепер Сайрес Сміт мав чимало кристалів залізного купоросу; потрібно було одержати з нього сірчану кислоту.
У промисловій практиці для виробництва сірчаної кислоти необхідна дорога установка. Тут потрібні і заводи, і лабораторії, спеціально обладнані платиновим посудом, свинцеві камери, у яких відбуваються хімічні реакції (свинець не піддається дії кислоти) і т. ін. Звичайно, у Сайреса Сміта і гадки не було про таке устаткування, але він знав, що в деяких країнах, наприклад у Богемії, сірчану кислоту роблять простішим способом і при цьому навіть досягають кращих результатів, — одержують кислоту сильнішої концентрації. Зокрема, цим способом виробляється так звана кислота Нордхаузеиа.
Для одержання сірчаної кислоти Сайресу Сміту залишалося зробити суху перегонку: пропекти у закритій посудині кристали залізного купоросу для того, щоб сірчана кислота виділилася у вигляді пари, а потім, конденсуючись, ця пара перетворилася б на рідку сірчану кислоту.
Для перегонки послужили приготовлені вогнетривкі глиняні посудини, у які поклали кристали залізного купоросу, і спеціально складена піч. Перегонку і конденсацію провели чудово, і 20 травня, через дванадцять днів після початку всього процесу, Сайрес Сміт одержав найсильніший реактив, який він розраховував використати пізніше для найрізноманітніших цілей.
Для чого ж йому потрібна була сірчана кислота в першу чергу? Та просто щоб мати азотну кислоту; одержати її виявилося неважко: обробивши сірчаною кислотою селітру, він шляхом дистиляції домігся виділення азотної кислоти.
Але навіщо знадобилася Сайресу Сміту азотна кислота? Цього побратими інженера поки що пе знали — він ие розкрив їм кінцевої мети своїх робіт.
Одначе інженер уже наближався до кінцевого результату, і останні його досліди дали, нарешті, ту речовину, одержання якої вимагало стільки зусиль.
Добувши азотну кислоту, Сайрес Сміт підлив до неї гліцерину, попередньо згустивши його шляхом випарювання на водяній бані, і одержав (навіть без додавання суміші, яка охолоджує) кілька пінт жовтуватої маслянистої рідини.
Суміш Сайрес Сміт готував самотужки і на відстані від Нетрів, тому що ця сполука була небезпечною і могла призвести до вибуху; а коли він приніс своїм товаришам посудииу з отриманою рідиною, то коротко сказав:
— Ось нітрогліцерин!
Дійсно, він добув цю жахливу вибухову речовину, яка, мабуть, вдесятеро переважала за силою дію пороху і вже принесла стільки нещасть. Правда, застосування нітрогліцерину стало безпечнішим відтоді, як хіміки знайшли спосіб перетворювати його на динаміт, змішуючи з такими речовинами, як цукор або глина, що можуть вбирати в себе цю небезпечну рідину. Але в той час коли мандрівники опинилися на острові Лінкольна, динаміт ще ие був відомий.
— І ось цією рідиною ви хочете підірвати тутешні скелі? — недовірливо запитав Пенкроф.
— Так, друже мій, — відповів інженер. — Нітрогліцерин зробить свою дію, і тим сильнішу, оскільки граніт, як винятково тверда гірська порода, важко піддається вибуху.
— А коли ми це побачимо, містере Сміт?
— Завтра, як тільки вириємо яму і закладемо міну, — відповів інженер.
Наступного дня, 21 травня, мінери на світанку вирушили до затоки, утвореної озером Грапта, усього лише за п’ятсот кроків від узбережжя океану. У цьому місці плато Круговиду лежало пижче рівня озера, і води його стримувала лише гранітна круча високого берега. Було достеменно зрозуміло, що, коли вдасться пробити цю кам’яну огорожу, вода вирветься з озера через цей вихід, поллється похилою площиною гірського плато і водоспадом впаде на берег океану. В результаті рівень озера понизиться й отвір колишнього водостоку відкриється, чого й хотів досягти Сайрес Сміт.