Пригоди бравого вояки Швейка

Мабуть, так пожадливо і хтиво дивляться людожери, коли з підсмажуваного на рожні місіонера стікає сало, поширюючи приємний запах шкварок. Балоун почував себе, як той молочарський пес, запряжений у візок, коли повз нього ковбасний підмайстер несе на голові кошик із свіжими ковбасками. Ланцюг ковбасок звисає з кошика на спину, так що тільки підстрибни - і схопиш, якби не ці бридкі ремені на упряжці та цей огидний намордник.

А ліверний фарш, величезний ембріон ліверної ковбаси, звалений купою на стіл у своїй першій стадії народження, так дражливо пахнув перцем, салом і печінкою.

Юрайда з закатаними рукавами був такий поважний, що міг би правити за натурника для картин, як Бог з хаосу створює землю.

Балоун не втримався і захлипав. Хлипання ці поступово переходили в плач.

- Чого ревеш, як бугай? - спитав його кухар Юрайда.

- Та згадав рідну хату, - крізь сльози відповів Балоун. - Я вдома завжди був присутній, коли робили ковбасу, і ніколи навіть найкращому сусідові не посилав нічого в дарунок, бо хотів сам усе зжерти. І таки жер. Одного разу я так напхався ліверними і кров’яними ковбасами та вуджениною, що мої близькі навіть боялися, щоб я не луснув, і ганяли мене з батогом по подвір’ю, немов ту корову, яку роздуло на пасовиську. Пане Юрайдо, дозвольте мені покуштувати цього фаршу. А потім хай мене зв’яжуть, бо я вже цих мук не переживу.

Балоун підвівся з ослону, хитаючись, мов п’яний, підійшов до столу і простяг свою лапу до купи фаршу.

Почався запеклий бій. Усім присутнім з великим трудом пощастило перешкодити Балоунові накинутися на фарш. Коли його виштовхували з кухні, він у розпачі встромив руку до горщика з намоченими в ньому кишками для ліверних ковбас, і тут вже ніхто не встиг цьому запобігти.

Кухар Юрайда так розхвилювався, що кинув услід утікаючому Балоунові цілу в’язку дерев’яних шпичок і щосили заверещав:

- Нажерися шпичок, потворо!

Тим часом наверху вже зібралися всі офіцери батальйону і, урочисто чекаючи на те, що народжувалося внизу в кухні, пили, не маючи нічого кращого, просту житню горілку, підфарбовану цибульним відваром у жовтий колір. Жид-крамар запевняв, що це найкращий і найсправжнісінький французький коньяк, який він успадкував від свого батька, а той ще від свого діда.

- Ти, шахраю, - обірвав його капітан Заґнер. - Спробуй-но ще сказати, ніби твій прадід купив його у французів, коли вони тікали з-під Москви, я накажу тебе замкнути. Сидітимеш, аж поки наймолодший з твоєї родини стане найстаршим.

Коли вони після кожного ковтка проклинали заповзятливого жида, Швейк вже сидів у канцелярії батальйону, де не було нікого, крім волонтера Марека. Він як батальйонний історик використав затримку батальйону біля Жовтанців, щоб описати про запас деякі переможні битви, які, певно, відбудуться в майбутньому. Поки що він готував деякі начерки і в ту хвилину, коли увійшов Швейк, саме скінчив писати: «Якщо перед нашим духовним зором стануть усі герої, учасники битв біля села, де на боці нашого батальйону боровся один батальйон полку N і другий батальйон іншого полку N, ми побачимо, що наш N-ський батальйон проявив найвизначніші стратегічні здібності і, безперечно, сприяв перемозі N-ської дивізії, яка мала на меті остаточно закріпити наші позиції на N-ському відтинку».

- Ось бачиш, - звернувся Швейк до волонтера, - я вже знову тут.

- Дозволь тебе обнюхати, - сказав приємно зворушений волонтер Марек. - Гм, дійсно смердиш криміналом.

- Як звичайно, - сказав Швейк, - це було всього тільки маленьке непорозуміння. А що ти робиш?

- Як бачиш, - відповів Марек. - Відбиваю на папері геройських рятівників Австрії. Але щось не клеїться. Виходять самі лише N. Звертаю твою увагу на те, що ця буква здобула надзвичайне значення і в теперішній час, і на майбутнє. Крім уже відомого таланту капітан Заґнер відкрив у мене ще надзвичайний математичний талант. Мушу контролювати рахунки батальйону і на сьогодні прийшов до такого висновку, що батальйон до краю пасивний і чекає тільки на те, щоб дійти якоїсь фінансової угоди із своїми російськими кредиторами, бо найбільше крадуть після поразки і після перемоги. Зрештою, це не має значення. Коли б нас навіть вщент розтрощили, ось тут документи про нашу перемогу, бо мені як батальйонному історику зробили честь, дозволивши написати: «Батальйон знову кинувся на ворога, який вже збирався святкувати перемогу. Вилазки наших вояків і багнетна атака були справою однієї хвилини. Ворог у розпачі тікає. Кидається до власних траншей, ми його колемо без милосердя, і він безладно покидає свої окопи, залишаючи в наших руках поранених і непоранених полонених. Це - один з найвизначніших моментів. Той, хто залишиться живий, польовою поштою надішле додому листа: «Дістали, дорога жінко, по дупі. Я здоровий. Чи ти вже відлучила нашого крикуна? Дуже прошу не вчи його говорити до чужих людей «тато». Це було б мені боляче». Цензура, очевидно, викреслить в листі «дістали по дупі», бо незрозуміло, хто, власне, дістав. І можна було б це неясне речення тлумачити по-різному.