Пригоди бравого вояки Швейка

Босняки мали добрий ніс. Як стало смеркати, позаду за ліском заторохтіли харчові вози, наладовані бочівками. Видавали рум. Частина за частиною підходила до возів і наповняла румом польові фляжки, а хто швидко впорався з одною, міг дістати другу. Рум зробив своє негайно. Настрій у вояків помітно поправився. У вояків вступив войовничий дух і бадьорість. Кидали грізні слова: Єбем ті душу. Німці стали співати якусь пісеньку. Один чех впився і, вчепившись берези, став п’яненьким голосом наспівувати:

Там де Краснік, там де Сян,
Кров зросила жовтий лан;
Бачиш людську кість щокрок,
За горбком стоїть горбок…
Я там в нічку варту мав,
І про дім я там думав.

- Той драб почне ще тут пхенькати, - сказав один вояк і відірвав п’яного від берези.

Коли вже зовсім смерклося, знов залунав наказ:

- Вперед! Вперед!

Маса війська знов рушила вперед. Вояки були здебільша п’яні і йшли вперед, мов барани до ятки. Йшли вмирати за славу Австрії. В тій хвилині вояки були в такому стані, про який пресове бюро писало:

- «Наші війська своїм безприкладним геройством і готовністю до самопожертви викликають загальний подив. Атакують ворога з нечуваною відвагою і погордою смерти. Йдуть вперед і ломлять перед собою всякий, хоч би й найбільший, ворожий спротив».

Ясна річ, що це саме пресове бюро ніколи не додавало, що тим чародійним засобом до збуджування такого геройства був просто рум, той підленький воєнний труночок, який «на ґвалт» фабрикували всі гуральні і промислові жидки від Судетів аж по Адріатичне море, заробляючи на цій фабрикації цілі маєтки. Вояки заливалися румом і падали на колючих дротах або на російських штиках, а вони збивали на цім гроші. Не диво, що зі свого боку російське пресове бюро не раз писало: «Ми частинно перекололи, частинно захопили в полон цілу австрійську частину, майже зовсім п’яну»…

Алкоголь робив своє: він викликав у вояка памороки і зовсім його засліплював. Він не вважав уже ані на своє здоров’я, ні на своє життя, ні на колючі дроти, ні на бренючі кулі. Йшов на смерть, мов тварина. Вистарчало з-позаду кричати:

- Вперед! Вперед!

Так воно було й тепер. Кулі свистали і дзижчали щораз густіше і щораз ближче голів. Швейк відганявся від них, мов від мух:

- Пропадай, пропадай! Геть від мене!

- Вперед! Вперед! - гукнув хтось з-позаду безпосередньо за Швейком. По голосу пізнав Швейк капітана Заґнера. - Вперед! Вперед! - повторив якийсь інший голос. Був це голос оберлейтенанта Лукаша.

Швейк обернувся назад, але вже не побачив ніякого знайомого лиця. За ним йшли самі чужі вояки. Якийсь грубий прусак штовхнув Швейка під бік і зашваркотів люто:

- Гей! Ти, думаєш держати фронт позаду? Ти зафайданий! Позаду вільно бути тільки панам старшинам!

- Ба, ба, ба! - сказав легковажно Швейк. - Треба передусім знати, хто я є. Отже я, голубчику, є сотенний ординарець і мушу держатися близько пана оберлейтенанта, щоб на випадок чого поспішити йому з допомогою. Бо той ідіот Балоун напевно десь у цій метушні загубився.

В цій саме хвилині у лави вдарила ґраната. Величезна блискавка стрілила з землі догори, земля застогнала, а дим заслонив околицю. Від гуку Швейк аж покотився на землю. Лежав на землі доти, аж доки всі не порозбігалися на всі сторони. Відтак піднявся, обмацався по всьому тілі і сказав сам до себе:

- Що й казати! Гарний феєрверк! Кращий від тих, які пускають в Празі на фестинах. Тільки цей робить забагацько галасу і може когось забити.

В тій хвилині знов пролунало: - Вперед! Вперед!

Вояки гнали вперед, мов скажені пси, падаючи щохвилі на землю. Деякі з них вже не піднімалися, але велика більшість гнала дальше. Ґранати тріскали вже поза розстрільною.

Швейк використав хвилю і миттю перебіг до якогось великого корча, що ріс на межі. Там знов положився на землю. В тій хвилині підійшов до нього якийсь мадярський старшина з револьвером і пігнав його дальше вперед. Швейк помітив, що за розстрільною слід в слід йде ціла розстрільна польових жандармів і старшин.

- Це щось таке гейби поліційна облава, - подумав Швейк і чимдужче побіг вперед. - Коли поліція в Празі за кимсь шукає, то робить це зовсім так само.

Мадярський старшина йшов слідом за Швейком. Швейк оглянувся і сказав до мадяра:

- Мельдую послушно, я мусив трохи прилишатися позаду не з боягузства, але тому, що я чекав на свого пана оберлейтенанта. Прошу не денервуватися. Я здаю собі з цього справу, що дисципліна на фронті мусить бути!

Сказавши це, Швейк знов потиснув вперед, замішався в юрбу вояків і вкінці добіг до окопів, неглибоких і наборзі приготованих. В тих окопах напівстояли, напівлежали задихані і замурзані вояки і стріляли мов без пам’яти.

Стрілянина з кожною хвилиною змагалася, бо раз у раз лунала команда старшин: